Розділ 11 Подих туманного ранку
Ранок у горах зустрів Зоряну й Демида фіалково-рожевою загравою, а вгору підіймалася білосніжна, наче пір’їнка димка, яка намагалася застрибнути на крону дерева і спати там.
—Оваа! Ти тільки поглянь, на цю дивовижу! -промовила Зоряна. —Я маю зберігти цю красу не тільки в серці , а й на папері.
Вона швиденько знайшла в сумці мольберт і фарби, і зручно вмостившись на камені біля річки, взялася малювати.
— А я і не здогадувався, що ти вмієш так гарно малювати,- мовив Демид, спостерігаючи, як ці пальчики плавно водять пензликом по мальберту.
Він сів поруч і спостерігав, як же чудово у неї виходить відтворити цю красу на білому полотні.
Димка врешті -решт розтанула, наче ванільний зефір і у свої володіння гори взяв туман. Він кожну огорнув своїм теплом, ніби кажучи " Відпочивайте. Я вас охоронятиму". Туман розстелив свою м'яку доріжку, ніби кликав закоханих у своє царство. А вони не поспішали, навпаки намагалися запам'ятати кожен момент: Демид на фото -відео, Зоряна на картині або у вигаданій мелодії. Тож за туманом ніхто не пішов, він образився і втік.
А новий день вже котився обагрянцем...
#роман #романтика #пейзажназамальовка
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!