Той, хто повірив...

Жадана моя, я так розумію ти мене сьогодні не відпустиш?

—Нєа,-водячи пальчиком по животу, мовила Зоряна.

—Чекай секунду,- прошепотів Демид і виплутавшись із обіймів, попрямував на кухню.

Він швиденько зробив полуничо-малиновий десерт, її улюблену каву і записку. Усе поклав на тацю, прикрасив гронами білого винограду і повернувся до голубки.

—Вау! Сніданок у ліжко.Це моя мрія, а ти мій ідеал!

Від цих слів Демид аж почервонів.

— Голубко моя,- прошепотів він. —Нам треба не надовго розлучитися, на мене чекають пацієнти, а на тебе театр.

— Але ти повернешся?- з надією у голосі запитала Зоряна.

—Авжеж, моя любов! Інакше й бути не може! Нас звела сама доля.

— Ну тоді давай збиратися,- чи то з ентузіазмом, чи то з сумом,- мовила дівчина.

Ідучи вулицею, вона розповіла, що вигадала аж шість пісень і неабияк здивувала коханого.

На перехресті, вони поцілувалися і розійшлися в різні сторони: він направо, вона наліво.

Ідучи до театру, Зоряна відчула чийсь подих, озернулася і побачила Омеляна.

—Ти мене переслідуєш?

—Так,- підтвердив він її здогадку.

—Омеляне, зрозумій: МИ З ТОБОЮ НіКОЛИ НЕ БУДЕМО РАЗОМ. Ми різні, ба більше -у мене є кохана людина і ЗРАДЖУВАТИ я їй не хочу і не буду.

— А як же наш перший танець під зорями, коли ти мене проводжала. Чи він теж немає значення?

Зоряна затихла і пригадала той танок.

Вона в університеті все намагалася розгадати, розгледіти того таємного шанувальника, але безрезультатно. А потім був випускний вечір і перший танець з Омеляном. Він був у червоній сорочці, білих брюках і в тон черевиках. Омелян підійшов до неї, рішуче взяв за руку і закружив у пристрасному вальсі. Це було неочікувано та водночас приємно. В ту мить Зоряна відчула себе пташкою, у якої виросли крила.

Спершу був вальс, потім пристрасне танго. Вони танцювали так довго, що навіть нічого не почали, лише чули музику...

— Омеляне, то був чарівний вечір і неймовірно гарний танець. Та то був просто танець, який я досі пам'ятаю. То приємний спогад, не більше.

Зоряна дійшла до театру і з великим натхненням почала заплановані репетиції.

Її нові мелодії прийшлися до душі усім, тож музики грали легко і невимушено.

—Пані Зоряно,- звернувся до неї один з учасників. — А давайте влаштуємо концерт? Ці мелодії неймовірні!

Але їх лише шість,- цього замало.

Дівчина на хвильку замислилась, а потім згадала, що має мелодії з випускного вечора. Тож врешті -решт промовила:

— А давайте! Тільки працювати доведеться багато.

— Ми готові, пані Зоряно!

Дівчина дуже зраділа і провела ще дві репетиції.

А вдома на неї чекав її голуб –Демид зі смачною вечерею. Та Зоряна теж мала для нього подарунок: у творчій студії, серед того хаосу, була захована картина «Райський сад»

— Заплющ, будь ласка, очі, милий.

— Добре, моя любов

Вона поклала дещо на стіл.

-Мої сіро-зелені очі, погляньте на мене!

—Вау! Вигукнув Демид.— Яка краса!

— Це я малювала після нашого знайомства, чомусь уявилось саме так. Хоча... якщо чесно я хотіла намалювати нас, але не наважилася.

Демид трохи отетерів від почутого. Виявляється поки він розплутував свої клубки з почуттями, Зоряна вже тоді бачила їхнє майбуття.

Та щоб добити коханого остаточно, повідомила про майбутній концерт.

— Ти ж моя загадкова!

Це був перший романтичний вечір Зоряни та Демида.

Букетик маленьких гвоздик, два келихи червоного вина, свічки та фрукти.Що може бути романтичніше?

#роман #спогади_про_першийтанець #здивування #зясуваннястосунків