Оббиті пелюстки

Своєю дорогою литись у засвіт...

Якщо тільки є, куди знову і знов повертати...

Сонце сідає, покинуте зовні вогнем.

Ти можеш летіти і милістю тиші згорати,

Можеш мовчати у відповідь волі імен.

Руки - обіймами, наче незміряні дати.

Руки в кишенях, мовби сталеве лото.

Серце холоне, аби якнайглибше чекати,

Йому надаремне, йому до пори... все одно...

І тягнуться промені колом і жито-лозою,

У тьмі пробиваються, наче байдужа весна.

Зміряні думи навічно лиша́ться з тобою.

Якби ж тільки серце, що лине, та все ж не зверта...

29.07.2024