Відьма

Автолавка

Вишня була старою й своїми розлогими масивними гілками покривала майже половину саду. Десь у глибині цієї листяно-ягідної мозаїки, пронизаної літнім сонцем, насолоджувався ягодами Віталька. Вишню він любив, велику, кисло-солодку на смак, і вже знав, що смакувати вишню належить тільки з дерева. Правило засвоїв відразу, як тільки скуштував ягоду свіжу, з дерева та порівняв з тою, що півдня полежала у відрі. У свіжій ягоді солодкість м'якоті переважала над кислинкою, а якщо полежала хоч годину, відразу ставала кислою. Про те знав кожен сільський, а Віталька тільки зараз відкрив для себе от таку незвичайну властивість ягід.

— Вітальку-у-у, автолавка приїхала, а в нас олії на денці. Збігай. Заодно й погуляєш, хутірських побачиш, — покликала бабуся. Вона стояла під деревом і, приклавши долоню до очей, намагалася виглянути онука на дереві.

— Гаразд, бабусю, я швидко, — погодився Віталька й поспіхом запхав у рот жменю ягід. Швидко спустився з дерева і вмить уже біг вулицею до центральної площі. Зазвичай туди на автобусну зупинку й приїзджала продуктова автолавка.

Як тільки вибіг на площу то відразу побачив, як у тіні акацій дід Хомич, зібравши біля себе невелику компанію, щось захоплено розповідав. Долинуло кілька уривчастих фраз про перевертеня й відьму. Слухачі охали і злякано озиралися.

Хутко прикупивши олії Віталька якийсь час роздумував: чи повертатися до вишні, чи діждатися Льошку.

Нещодавно з ним познайомились на річці.

Вирішив почекати та послухати що там дід розказує.  А Хомич, схоже, підійшов до найцікавішого. Гордо поглядаючи на хуторян, продовжив:

— Тієї ночі місяць був повний, видно як удень, не спалося мені, от я й вийшов покурити. Аж бачу — на моєму городі стара Ганна, дзиґою крутиться і виє так моторошно: у-у-у-у!

Видав тонке виття дід, присівши навпочіпки. Чоловіки, з переляку, шарахнулися від нього, а бабка, що стояла поруч, скрикнула і перехрестилася. Дід, задоволений реакцією слухачів, підвівся й пошепки продовжив:

– Та враз, щезла стара, й на тому місці – величезна вовчиця!

І як стрибне до мене! Та куди їй, я в сінях сховався. А вона навколо хати нишпорить, шукає, зараза. Ось як!

— І що далі було? - Хтось із натовпу обірвав раптову паузу.

Старий же злякано дивився на дорогу. Слухачі обернулися, за поглчдом старого і змовкли. По вулиці наближалася стара Ганна. Йшла скрючившись, спираючись на міцну палицю, схиливши голову та як тільки порівнялася із застиглою компанією, різко підвела голову, пошукала поглядом Хомича й застигла. Очі перетворилися на жорсткі щілини, тіло скам'яніло. Стало тихо. Здавалося навіть вітер затих і тільки настирливе дзижчання ґедзівки над головою Вітальки підтверджувало реальність всього, що відбувалося. А Хомич раптом схопився за живіт і тихенько, пискляво застогнав. Стара не відривала погляд від діда і щось тихо лепотіла.

Несподівано для себе, Віталька підбіг до старої й швидко, заторохтів:

— Бабуся, бабусю, а давайте я вам сумку допоможу нести.

Стара повільно відвела погляд від діда, обличчя стало м'яким, куточки губ піднялися, стала схожою на стареньку бабусю.

– Іванку? це ти? — зненацька заговорила тонким слабким голосом.

— Та ні, Віталько я.

Стара якусь хвилину напружено згадувала.

– Ага, знаю, онук Катьки. Ну, допоможи. Мені хліба купити та крупи якоїсь, — ще раз глянула на Хомича, і в тому погляді дід побачив собі вирок. Живіт попустило, але тепер незрозуміла тяжкість наповнила його, ноги послабшали, а коліна тремтіли. «Ох смертонько моя близько, загубить мене проклята відьма» – забігали думки переляканого Хомича.

Стара ж відвернулась та, спираючись на свою, звичну для хуторян палицю, пішла до автолавки. Віталька краєм ока бачив, як обм'як і вщух дід Хомич, та як швидко розійшлися його слухачі. Мовчазна черга відійшла й пропустила до прилавка. Позаду майнули здивоване обличчя Льошки. Віталька озирнувся й підморгнув розгубленому товаришеві.

***

Віталька й Ганна йшли мовчки. Віталька перебирав в пам'яті недавні події на площі. Тільки тепер до нього дійшло, що при ньому відбулося справжнє чаклунство. Косив очима на стару й не наважувався заговорити. Ні, він не боявся. Якимось внутрішнім чуттям знав, що стара нічого поганого йому не заподіє. І вже уявляв собі, як вона його навчить чаклунству, і він, можливо, навіть стане чаклуном. Стара ж, здавалося, не помічала його, йшла на пару кроків попереду й про щось думала. Але щойно дійшли до її хати – зупинилася. — Дякую, онучку. Тільки ти мені допомагаєш.

— Але ж ви одна. Чому вам ніхто не допомагає?

— Тому не допомагають. Адже я відьма. Чув, як цей старий хрич Хомич мене обзиває?

— То ви добра відьма. Розкажіть про чаклунство. Як ви це робите?

– Не добра я. А чого мені доброю бути? Хутірські занапастили мого Іванка. Шукати не хотіли, а він чекав, – зітхнула стара.

– Він досі чекає. Не вибачу їм ніколи! А ти інший, добрий. А про чаклунство говорити нема чого. Немає ніякого чаклунства. Вигадки це. І раптом несподівано провела долонею по його плечу. – Ти хороший, такий як мій Іванко.

— А я можу перетворитися на вовка, га? Бабусю? Дід Хомич каже, що ви можете, — наполягав на своєму Віталька.

— Бреше твій Хомич, — розгнівалася стара, — знайшов кого слухати. А вовки вони добрі. Іванко любить їх. Іди вже, чого тобі зі старою водитися. Допоміг і добре. Стара почала нервувати.

– Добре, бабусю. я потім ще зайду, відвару вашого хочеться.

— Гаразд, іди вже. Буде тобі відвар – подобрішала стара. Сказала й подивилася так, як на нього дивиться тільки мама. Віталька збентежився, потупцював трохи, йому стало ніяково; тож він поквапився вийти з цього, нового для нього стану. Але раптом приємне тепло наповнило його, йому стало затишно та радісно. Він враз відчув, що ця незнайома старенька бабуся стає для нього такою ж близькою людиною, як і бабуся Катя. Захотілося бути з нею, розмовляти, допомагати. Нові почуття ввели його в радісне збудження. Раптом захотілося поділитися з кимось цим почуттям. «Льошка!» – згадав про товариша. — До побачення, бабусю, — квапливо попрощався, розвернувся і побіг назад на майдан. Стара проводжала його поглядом і відчувала давно забуте почуття споріднення з цим хлопчиком, так схожим на її Іванка. Віталька вже зник за поворотом, а вона все дивилася й дивилася вслід, і здавалося їй, що то Іванко побіг зустрічати з роботи батька, її коханого Гриця. Стало добре на душі, відійшла образа на хуторян, та вперше за багато років на її обличчі з'явилася посмішка. Але вже за мить, стара відігнала від себе незвичне для неї почуття. Обличчя знову стало колишнім, жорстким.

***

Льошка вислухав Вітальку і авторитетно заявив: – Відьма, вона і є відьма. Приворожує тебе. Не помітиш, як потягне за собою у своє дзеркало погане.

— Ні, Льошка, вона добра, просто у неї син пропав, от вона й переживає.

— Та коли це було, сто років минуло. Я знаю ту історію. Кажуть у болотах згинув, там багато народу пропало. Тобі воно навіщо?

– Не знаю. Мені її шкода. Та й чаклунство цікаве, як вона на вовчицю перетворюється.

— Дурниці це. Дід Хомич бреше. Мамка каже, що білочка в нього, може чого хочеш побачити, з перепою. Плюнь ти на ту відьму. Може купатися підемо? Віталій погодився, і до вечора вони насолоджувалися теплою водою озера. А вже наступного дня Віталька прокинувся з піднятим настроєм. Вчорашні події багато чого прояснили у стосунках старої та хуторян. Але головне — стара справді відьма. І ще, можливо, вміє перетворюватися на вовчицю. І це було найважливішим відкриттям. А несподівано її тепле ставлення викликало почуття власної значимості, адже тільки до нього вона була доброю. У цьому він бачив свою винятковість, і, можливо, тільки він зможе змінити стосунки між старою і сільчанами. Вчора вперше він побачив, що розуміє й може вирішувати те, чого старші не можуть. Виявляється, вони теж можуть робити помилки. Адже очевидно, що стара даремно звинувачувала мешканців хутора та з цією помилкою жила багато років. Ніхто з селян чомусь не намагався переконати її. Тільки він знає, як вплинути на стару. А ще його приваблювало чаклунство, яке вона напевно знала. Перетворення на вовка – то справжня магія, що може дати справжню могутність. І тоді нехай тремтять рудий Колян з його паскудним дружком Філею! Останнім часом вони чіплялись до нього в школі. А от якщо він стане магом і перетвориться на страшного звіра, тоді він їм покаже. З цими думками він швидко поснідав і попрямував до будинку старої.