Відьма

Частина 1

Над хутором тільки-но зарозовів ранок і в повітрі ще трималась ранкова свіжість, а Ганна вже кутаючись у стару потерту кофтину поралась на подвір'ї.

Скільки себе пам'ятала вона завжди була старою. Одноліток давно не залишилося, а наступні покоління молодою її ніколи не бачили. Подейкують, що вона відьма і всі напасті, які траплялися на хуторі: чи то з худобою, чи то хвороби хуторян — то все нею пороблено. Навіть дід Хомич, у свої вісімдесят, змалку пам'ятав її старою і завжди розповідав про неї страшні історії. Начебто вона, в повний місяць, перетворюється на вовчицю і всю ніч кружляє навколо хутора, виглядаючи заблукавшу хуторську живність. Але людей не чіпала. У такі ночі собаки гавкали на ліс та піджимаючи хвіт жались до хатніх дверей, а коти не виходили на полювання, сиділи по хатах і напружено вдивлялися в ніч за вікном.

Впоравшись по господарству, Ганна пішла до хати.

Будинок крихітний, в одну кімнату, з піччю, полатями та столом з лавками в протилежному кутку. Ікон не було, зате чисто та охайно. Стара любила порядок. Підлога чисто вимита, стіни побілені, під сволоками висять в'язки з цибулею і часником, а навколо грубки — невеликі віники сушеного різнотрав'я.

Праворуч біля входу на стіні – велике старе дзеркало у різьбленій масивній рамі. Щось у ньому було лякаюче, і рідкісний гість Ганни, останній з яких років двадцять тому як відвідував її з дрібного і давно забутого приводу, дивився в те дзеркало, і страх сковував його. здавалося, там, глибоко, за спиною відображення, вгадувався чужий лякаючий світ. Важко зрозуміти: чи в самому дзеркалі ця дивина, чи у спостерігача за спиною.

Стара зупинилася біля дзеркала. Погляд вихопив згорблений силует. Темна хустинка приховувала сиве рідке волосся. Зморшкувата жовта шкіра пергаментом обтягнула обличчя, розірване лінією рота, що давно втратив припухлість губ.

Кров уже не гріла дряхле тіло, і навіть у цю теплу пору стара куталася в дві вовняні кофти. Пересувалася скрючившись, спираючись на міцний ціпок. Тисячі разів стара бачила своє відображення, що не мінялось багато років.

Зітхнула, сіла на лаву біля стіни і впала в забуття.

Яскраві образи далекого минулого налинули хвилею. Вона, юна і легка, як вітер, співає щось веселе і збирає квіти на лузі біля лісу. Сонце прогріло землю, і босим ногам приємно у теплій траві, що ще зберігає ранкову росу. Тіло як пір'їнка. Ласкавий вітер куйовдить волосся, й вона, як червневий метелик, пурхає луком.

Поруч косовиця, там Грицько. Його погляд народжує солодкі фантазії. Сьогодні надвечір прийдуть від нього свати! Їй легко та радісно. Перестрибує зсохлий струмок і краєм ока бачить, як він милується нею.

***

У цей же спекотний червневий день, розганяючи вітер по навколишніх полях, мчала міська електричка. В одному з вагонів, притулившись щокою до вікна, із захопленням дивився на поля Віталька. Настали канікули, і вони з мамою їдуть до бабусі. Він вже дорослий, закінчив п'ятий клас, і робитиме що захоче: хоч у лісі малину їсти, хоч в озері купатися. Цього року йому вдалося вмовити маму відвезти його до бабусі на все літо замість табору. Тож зараз, захоплено розповідав мамі про свої плани, не зважаючи на сусідів.

Бабуся зустріла їх біля хвіртки. Довго про щось говорила з мамою, а Віталька вже зірвався й вихором ганяв двором, забігаючи то до саду, то до городу. Радості не було меж. Стільки всього! Особливо зацікавив старий зроблений з колод сарай, заповнений загадковими речами. Майже до самого вечора копався в ньому, перериваючись захопленими криками.

Мама на другий день поїхала, а Віталька, вивчивши садибу бабусі, вирішив прогулятися селом. Хутір невеликий, всього три вулиці, оточені лісом з усіх сторін.

Бабуся наказувала не ходити в кінець вулички бо там живе злюща баба Ганна. Її всі цураються бо Відьма вона. Але тим тільки розпалила цікавість онука. Тож, незважаючи на попередження, ноги самі несли його до будинку, де жила відьма.

А ось і паркан останньої садиби. Будинок старий, з похилими стінами, вкритий почорнілим шифером і було в ньому щось, що викликало тривогу і давно забутий дитячий страх від історій про злих відьом і чаклунів. Здавалося, що темні провали маленьких вікон насторожено спостерігають за перехожими. Віталька лячно пересмикнув плечима. Впевненість раптом змінилася занепокоєнням. Стало страшно. Серце голосно гупало. Долоні спітніли й трохи тремтіли. Сердито засунув їх у кишені штанів. "Подумаєш відьма", – заспокоїв себе і притиснувши обличчя між штакетин, з цікавістю розглядав подвір'я.

***

Щось відчула стара. Піднялася, й зачепила поглядом подвір'я через вікно. Обличчя напружилося, а в погляді з'явилося щось хиже. Куди й поділися старість і неміч. Стала схожою на стару жилаву ворону, готову до раптового стрибка на жертву. Навшпиньки, пружинно, майже невагомо ковзнула в сіни, при тому двері навіть не рипнули. Прочинила щілинку у двір, кілька хвилин втягувала в себе повітря і нарешті відчула. Хижа усмішка у світлі полуденного сонця вказувала на рішучість та готовність дістатися жертви. Погляд вихопив чужі очі в просвітах штакетника. Повільно, плавними рухами перемістилася на подвір'я, але не подала вигляду, що помітила чужинця. Не поспішаючи, спираючись на ціпок і навмисне важко човгаючи, зайшла за хату.

Віталька, загубивши стару, терпляче чекав. Раптом помітив, як по той бік огорожі промайнула незрозуміла тінь, і в ту ж мить перед його обличчям опинилися злі очі і скрючений ніс відьми! Віталік заціпенів — не міг рухатися, не міг кричати, а тільки відкритим ротом беззвучно хапав повітря. Стара загрозливо захрипіла, і він, відхитнувшись, зачепився п'ятою за корінь, гепнувся на спину. Від жаху, гребучи руками, гарячково задкував; нарешті перекинувся,  схопився на ноги і побіг. Страх надавав сил і він мчав з небувалою для себе спритністю. І тільки біля воріт бабусі схаменувся. Озирнувся. Нікого. Обтрусив штани і спробував вгамувати тремтіння в тілі. довго не міг відновити дихання: "Ух ти, зараза така. Фігушки ти мене зловиш. Все одно вистежу." І, трохи заспокоївшись: "Ось ти яка... Відьма". Страху вже не було. Віталька пишався собою.

Посидів якийсь час на лавці під бабусиним парканом і пішов у двір. Бабусі вирішив нічого не говорити, а то ще відправить назад до міста. Покірно попив козяче молоко і рано ліг спати. Довго не засинав. Думав про відьму. Йому хотілося ще раз її побачити. З цими думками заснув.