Зламай мою втому, Відбудуй мою вдачу... - 15.06.2024

Зламай мою втому,

Відбудуй мою вдачу.

Скажи що все закінчиться скоро

Та бреши, бреши без кінця

Ночі гаснуть, накривають хвилі моря

Ми з тобою майже прозорі

Нас з тобою майже немає.

Ми з тобою щось і нічого,

Радість і похмура погода.

Веселка яка несе з собою рясну грозу чи літо злив та забуття.

Ти скажеш що це життя

І наступного дня ніхто не в змозі передбачить

Та я змовчу цього і наступного разу

Бо не бачила зовсім те що називають "життя"

Замкнута у своєму комфортному колі що ламає мозок, чуття і мене в цілому.

Я наївна якщо по простому.

Бреши - я повірю

Люби - я у відповідь любити буду!

Ламай, але тут я здамся..

Бо не змозі навмисно завдати болю

Якщо було інакше це імпульс чи забуття, але не я!

Це що завгодно, та не правда

Брехня, ілюзія або ж обман.

Тобі потрібні ще синоніми чи факт?

Я людей люблю й ненавиджу водночас,

Несу добро, а зле нехай готує доля чи абихто мені не знайомий

Бо я така.

Моє життя будує втома

І в ньому все руйнує вдача.

Бо якщо добре, бува й погано..

Якщо погано, то було колись і добре

А я цього не хочу

Та чи хочу я хоч щось?

Напевно бути поруч

Та ти не сказав мені цього

Тому я і пішла.

І ось все знову

Осінь, зима й весна.. а літа й неначе немає.

Минає швидко як і наші слова чи обіцянки колишні.

Я заплуталась знову в кількості повторень і відточень вимови всіх фраз.

Та я рада...

Бо ми не обіцяли нічого

Тож немає чого забувати,

Але й згадувати теж

Це наші межі чи чужі?

Хто сказав не можна?

Хто сказав що не буває так?

Скажи, бреши чи правдою клянися

Що я не є твоя

Скажи й назад не озирнися

Бо там нікому стоять.

Я буду шкодувати та благати.

Та для мене будь стійкий

Бо ти знаєш яка є я

Попри все твоя,

Та ти мене зречися

Дай можливість назвати твоє ім'я і зникнуть

Забути неначе нічого не було

Дозволь мені зникнуть, щоб забути що таке любити

Дозволь забути все,

Бо я не в змозі цього зробити.

Тягне назад щоб не відбулося

Але можливо я помилилася?

І майбутнє йде туди?

І можливо минуле нарешті в тому забутті якого так шукає мозок чи душа... Щось всередині мене.

Це втома і відсутність вдачі.

Ти мене зречися,

Бо через років п'ять ми будем стерті з світу

Це будем інші ми, ті які змирились

Та з чим саме я не знаю.

Завтра прогнозують дощ

Ти віриш?

Чи знову не знаєш кому вірить?

Я теж не знаю,

тому вірю всім

Тебе це не обійде,

Тому скажи чи лякають тебе зливи після яких сонце сяє яскравіше?