Коротко і лячно

Повз нову антикварну крамницю в центрі міста мало хто проходив, не відвідавши. Скрині, шкатулки, годинники, різнобарвні брошки й каблучки, фарфоровий посуд, статуетки — чого тільки тут не було. Музей та й годі.

Привітні старенькі господарі радо зустрічали потенційних покупців. Хоч дрібничку, а купляв кожен випадковий відвідувач. Не стала виключенням і Софія, придбавши вишукані окуляри в тонкій золотавій оправі. Ця річ пречудово личила її образу. Як запевняв власник крамнички, тепер Софія зможе побачити правду. Що він мав на увазі? Жінка була щиро здивована, коли дружина власника подарувала їй вишуканий шкіряний чохол з візерунками. «Акція, чохол безплатно» — привітно простягнула ще одну неймовірну річ літня жінка в обмін на дві біло-блакитні купюри з трьома нулями.

Вже наступного дня Софія із задоволенням вдягнула іміджеву прикрасу й на світанку вирушила на роботу. Йти було недалеко, тож дорога через парк завжди приносила задоволення. Але сьогодні їй на зустріч рухалося щось незрозуміле. Спочатку здалося, що в парку заблукала лісова тварина, потім — що п’янчуга, проспавшись на лавці, повертається додому. А вже ближче Софія роздивилась синюшну грубу шкіру, жовті вирячені очі та не по зросту довгі волохаті руки. Потвора просто йшла назустріч, вдивляючись в обличчя Софії. Софія заголосила на весь парк й притиснулась до першого ж ліхтарного стовпа, закривши очі руками.

—   Що сталося? З вами все гаразд? — згори вниз на Софію дивився симпатичний незнайомець, що мав вкрай стурбований вигляд.

Поряд з ліхтарем біля калюжі лежала сумочка й окуляри, сама ж перелякана Софія сиділа на землі. Нажахана, жінка роззирнулась. Нікого більше. Вона не знала, що відповісти незнайомцю. Лише піднялася, схопившись за мускулисту руку чоловіка.

—   Дякую, все добре. Привиділось бозна-що. Вибачте…

—   Чудові окуляри, — посміхнувся незнайомець, простягнувши їх Софії разом із сумочкою. — Що ж, гарного дня. Тримайтеся.

Не чекаючи відповіді чоловік зник за рогом.

Весь день Софія мучилася від думок. Чи справді в парку вона щось бачила? Після роботи йшла повільно й іншою дорогою. В улюблений парк не хотілося. Ближче до центру вдалося заспокоїтися й переконати себе, що марення викликала втома та підвищений тиск. Софія купила дві кульки морозива, поправила на шиї палантин, вдягнула окуляри й неспішно пішла в сторону дому.

Але за 300 метрів серце Софії забилося як маятник. Назустріч їй йшли дві волохаті потвори з покрученими рогами, що весело розмовляли між собою. Крізь моторошні посмішки виднілися довгі ікла… Назустріч йшли потоками люди та навіть не дивилися в їх бік. Софія затамувала подих й зупинилася біля входу в магазин, втискаючись, намагаючись злитись в єдине з дерев’яними дверми.

Монстри пройшли повз жінку, не звернувши на неї жодної уваги. Коли ж у візочку, що провозила повз молода мати, Софія побачила уродливу пащу маленької почвари з червоною пустушкою у роті, свідомість спробувала вимкнутись зовсім. Софія схопилася за масивну ручку дверей, до яких притискалася, скинула окуляри й спробувала щосили вщипнути себе за руку. Так вдалося отямитись та не впасти, не закричати.

Мати з візочком стояла поряд. Ласкаво промовляючи до дитини, дістала її з люльки й обійняла. Це була звичайна маленька дівчинка в яскравому комбінезончику. А в роті вона тримала червону пустушку. Тоді Софія обережно спробувала зазирнути крізь скло вінтажних окулярів, тримаючи їх на відстані. Так її припущення підтвердилося… Крізь скло дитина виглядала моторошно й достобіса лячно. Ні, не виглядала, була.

Коли мати нарешті покотила коляску геть, Софія побачила, що стоїть саме біля нової антикварної крамниці. Вона щосили смикнула важку ручку, двері не піддалися. А тоді прочитала на пожовклому оголошенні: «Оренда», і номер мобільного нижче. Коли наступного дня Софія зателефонувала за зазначеним номером, на тому кінці запевнили, що жіночка щось наплутала і в цьому будинку ніколи не було антикварної крамниці.