Таксі
Концерт улюбленого рок-гурту завершився близько дванадцятої ночі. Попрощавшись із друзями, Софія поспішила заскочити в найперше таксі, аби встигнути додому вчасно. Бо їхати їй далі, ніж іншим.
Попри дзвін у вухах, дівчина тихо промовила: «На Безіменну, будь ласка, будинок 9». Кремезний таксист вправно вислизнув із натовпу й вирушив в путь.
На першому ж повороті назустріч вилетів лихач на крутому авто, але водій таксі майстерно впорався з небезпекою. Від хвилювання у Софії пішла носом кров. Вона нашвидкуруч приклала до обличчя паперову серветку. Цього ще їй не вистачало… Коли згодом визирнула за вікно, холод страху пробігся її шкірою. Навкруги простягалися лише чорні поля, поодинокі дерева й зорі, що з цікавістю споглядали з темного нічного неба. Місцевість була дикою та абсолютно незнайомою.
«Куди ми їдемо? Що це за район?» — голосно запитала Софія. Таксист не зреагував. Її серце закалатало: дівчина зрозуміла, що втрапила в нову халепу. «Зупиніть машину негайно!» — закричала пасажирка щосили. Очі дівчини й таксиста на мить зустрілися в дзеркалі заднього виду. Таксист ледь помітно мотнув головою назад, ніби вказуючи на щось. Софія придивилася до дзеркала уважніше і не побачила нічого, навіть себе на задньому сидінні.
Тим часом таксист зупинив авто біля густого непроглядного лісу. Вийшов сам, відчинив задні двері. Терпеливо чекав, з сумом споглядаючи на Софію. Все збагнувши, дівчина підкорилася. Вже за хвилину двоє людей розчинилися в темряві, пройшовши через стару металеву браму, рясно обплетену плющем.
За два дні, в обідній час, похоронна процесія вирушила до міського цвинтаря з вулиці Безіменної. В цьому ж секторі сьогодні рідні ховали таксиста.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!