Стеля

З легким, посмаком, ностальгії.

Розцвітає, моя заплутана, уява.

З нудним, слів відлунням, безнадії.

Різким кроком, перед мною, все та сама.

Відчайдушна, безталанна, геть звичайна, картина.

Ніби вперше, сіра стеля, давить щиро в очі.

І самотня, на підвіконні, сидить заплакана.

Твоя постать, вся тремтить, від нерозуміння, й люті.