Не тиха ніч

Каракатиця-ніч за брилами

У безодню ллється чорнилами,

Тонким місяцем з неба мружиться,

Тягне з черева мокрі щупальця.

Ніч вскриває вени окопами,

Сповиває рваними стропами,

В темінь неба повхне кометами,

Сіє градами та касетами.

Все гарчить німими погрозами,

Хлеще батогами та розками,

Разом з душами незміреними

До світанку виє сиренами.

Серед мракобісся й обсесії

Не апатія то депресія.

Від знесилення скільки не вались,

То туга за домом то ненависть.

А вони повзуть тараканами,

Осідають гнійними ранами,

Засівають смрадними трупами,

І гримлять чавунними трубами,

І дзвенять своїми кайданами

Імператори безмайданові,

І шиплять беззубими пащами:

«Більше м'яса, влади - за пращурів!»

Із сумлінням, латаним рублями,

Все майбутнім марять загубленим,

Де царями, а не сатрапами

Імена свої понадряпують.

Вірять сфабрикованим спогадам,

Нарікають смерть перемогами,

До кінця в імперії граються,

Наче справді не здогадаються,

Що залишаться в їх історії

Лиш пересувні крематорії.