Літечко і осінь розмовляли ніччю

Літечко і осінь розмовляли ніччю

Уночі заснуло літо,

Підібралась осінь тихо.

- Треба братику прощатись,

Щось занадто розгулявся.

Як не як, кінець вересня,

Не сховаєшся від мене.

Дохазяйнувався ясний,

У пилюці захлинаюсь.

Тож збирайся поки добрий,

Вибирайся із барлога.

- Ся приліг тут ненадовго.

Дай хоч висплюся, їй богу.

- Не видумуй, не хитруй,

Вуха швидко накручу.

Знахабнів, розперезався.

Все рівно тебе спіймаю.

Зачерпнув у ківш водички,

Бухнув літечку в лігвище.

- Друже милий, що ж ти коїш?

Намочився, охолонув.

Зглянься, дай-но відігріюсь.

Ой, рятуйте, захворію!

Подивись, який підступний,

Уночі води нахлюпав.

Вогкий, босий, мокротою,

Без накидки, самотою,..

- Не жалійся, було часу,

У дорогу позбиратись.

А тепер, як собі знаєш.

І до літа не вертайся!

Ти дістав усіх жарою,

Не заплачуть за тобою.

- Що? Не може буть такого,

По змерзають і згадають.

Будуть кликать на гостину,

До бабусі на перину.

Не чіпай і не штовхайся,

Пойду в лісі зачекаю.

- Та іди, жарило, йди,

Бо заллю води в штанці.