Зламані - 12.04.2023

Зламані діти,

Як зламані іграшки.

Ми всі знаєм що з ними сталося.

Але й надіємось далі що вони будуть нормально функціонувати.

Та цього не сталося

Вони застигають у часі

Ображені, засмучені та наївні

Або поспішають

Намагаються показати силу та самостійність

Ніхто не дає часу подумати навіть,

Ніхто не чекає.

Не дає відновитись

Не дає можливості дати згоду чи відмовитись зовсім.

Час поспішає, а люди в змозі наздогнати забувши про все покидають власне дитинство.

Там губляться іграшки як непотріб,

А діти не в змозі протистояти, щоб не повторити за тим як роблять з важливими для них речами 

Доки батьки у турботах та пошуках кращого життя для всіх навколо.

Доки вони самі не стають вже наче дорослі .

Іграшки крихкі, але їх можна відновити.

Дітей насправді ні

Їм доведеться навчитися з цим усім жити

Та це не під силу усім 

Хоч не визнає кожен

Тому зростають зламані покоління,

Діти які не вміють любити

...

Вони як іграшки з плямами яких вже не відмити 

І залишаться такими назавжди 

Адже в людині неможливо деталі замінити

Зламаний механізм, й деталь незамінна.

Та як сказати що підприємство закрили?

Мовчання та тиша, вдавання неначе деяких вчинків не було ніколи 

Та поглянь на дитину...

Слід залишився 

...

Зростаючи ми шукаємо правду та брехню,

Щось схоже на чорне та біле.

Можливо саме тому породились думки та можливість збагнути усю свою смертність?

Ми як вони, хочем, щоб нас просто любили 

Але іграшкам для цього багато не треба,

Лише бути цілими , адже в них немає рутини та турбот

Але ламають нас одні й ті самі

Ті хто в змозі дарувати зцілення та нагадати про те як легко нас стерти.

...

Можливо саме тому вони зцілюють та стирають?