Шипшинове одкровення

Описана поезія у квітах

Гарячих айстр, які зігріла Осінь.

Й бажає дуб гілками шелестіти,

Ступає як лисиця лісом. Й оси

На дику грушу, на медову, впали,

Щоб скуштувати спілого «нектару»!

Коли озвалися небесні далі,

І в неба ми осіннього спитали:

«Що скажеш, Осене?». Вона напише

Листочком золотавим і вишневим,

Як варто говорити дуже ніжно

Вітрами у шипшиновім «варенні»

Плодів солодких у зірках кущистих,

І ці листи – на сонце надихають,

І наші мрії, як світанки, чисті –

Розкажуть про поезію безкраю.

«Любити небо – дарувать жоржину,

Яка загляне у небесні очі,

І я люблю довершену людину!

Із серцем сильним, в грудях що тріпочить!

І я люблю упасти ябком райським –

У яблучках (у глодові) воскреснуть!

На крилах пронестись востаннє пташки,

Але відчути мрію птахи чесну –

Вернутися іще на Батьківщину!

Коли весна натхнення подарує!

Моя сестра – весна. А я – зустріну

Осіннє небо в темних, чорних круках.

Я подарую Сонце переможне,

Не буде муки і не буде воєн.

Бажаю я! Щоб серце найдорожче

Приємно стиснулось твоє – зі мною.

Аби сльоза і очі не росила,

Й не падала з очей, така солона.

Я подарую людям білі крила,

Дарую як шипшин плоди червоні...».

17.09.2024. 12:27.