Сценарій життя

Уроки скінчилися та треба вже додому, але перед цим я забіжу до крамниці. Хочу купити собі зошит для того, щоб записувати туди свої вірші.

- Сніжана, а ти куди поспішаєш?

- До магазину.

- О, а можна з тобою?

- Звичайно.

Ми прийшли до крамниці і Ліза відразу потягнула мене у розділ канцтоварів. Хоча вона не знала, що мені теж сюди треба, але спочатку я б хотіла все роздивитися. Ну, добре, не буду засмучувати свою найліпшу подругу.

- О, дивись Сніжано, такі ручки як ти любиш.

- І справді. Куплю собі декілька, посміхаючись подивилася я на ціну.

- Все. Бери і побігли далі.

- Лізо, стій!

- Що таке?

- Я хочу обрати собі зошит для віршів.

- Цікава ідея. Може ще й почнеш вести особистий щоденник, посміхнулася Ліза.

- Ні! Я про це не думала. Моя головна мета купити зошит, адже вірші у нотатках телефону я поки не можу писати.

- Та добре. Заспокойся.

- Вибач.

Ми вже на місці. Обираємо Лізі блокнот, а мені зошит. Тут всього так багато і все таке гарне. Мої очі розбігаються. Що ж вибрати?

- Ось, бери цей блокнот. Я розумію, що ти не будеш його вести, але подивися який же він гарний, з квіточками. Будеш туди вірші писати. Думаю, в тебе їх буде багато. А згодом може й почнеш записувати окремі свої думки.

- Добре, подруго. Вмовила, візьму цей і ще отой, що з краю біля тебе лежить. Подай будь ласка.

- О, пішло діло. Все з тобою зрозуміло. Треба було лише притягнути у цей відділ.

- Нічого не говори, бо передумаю.

Ми розплатилися на касі і Ліза провела мене додому, але не зайшла, бо темно на дворі вже. Я швиденько помила руки, переодяглася у піжаму і сіла на ліжко взявши до рук свій новий знову перший блокнот, бо минулі ж я викинула, тож рахуватиму з початку. Я вже подорослішала, тому якщо що то цей вже не викину з упевненістю говорить до себе Сніжана.

Знову ці думки про сценарій... Напишу їх в блокнот з квіточкою.

Значить мені би хотілося, щоб у блокноті зі сценарієм було описано життя певної людини і вона не боялася робити помилки. Бо є такі люди, що накоять щось, а потім у них руки й ноги трусяться від страху за наслідки. Навіть у мене іноді таке буває, але щоб такого моменту не виникало і потрібен цей блокнот.

Але насправді я розумію, що це не можливо. Тож Ліза мала рацію, я фантазерка.