1.2. Лице і виворіт

Садиба Танського була розташована майже на березі Дніпра. Люб’язний хазяїн довів мене до дверей, і тепер я неспішно піднімався вгору гіпотетичним Андріївським Узвозом, дорогою спостерігаючи, як плавно і непомітно він перетворюється на Узвіз реальний.

Низькі і темні будиночки обабіч непримітного провулка змінювалися на добротні цегляні будівлі, за рогом поволі проступали обриси Замку Річарда, а дошки тротуару під ногами в якийсь момент виявилися добре знайомою бруківкою.

Це виворіт змінювався на лице. Реверс поволі розвертався і ставав аверсом. Я завжди долав цей шлях приблизно за двадцять хвилин. Три ступені свободи: неймовірне, нездійсненне, реальне…

На Узвозі було тихо і майже безлюдно. Будній день, дев’ята ранку. Я кинув швидкий погляд на годинник на зап’ястку. Все вірно. Садибу Танського я покинув на заході сонця, десь о пів на дев’яту вечора. Зверху трохи припікало, і як завжди, трохи боліла і паморочилась голова. Хотілося кави, спокою і тиші. Я ніби щойно виплив на поверхню з глибокого виру. І це — ні в якому разі не метафора.

Він дуже різний — виворіт. У кожному місті свій. Я звик до рідного, київського, ділового, киплячого і галасливого, як і сам Київ. Це нормально, коли виворіт схожий на власне лице. У Франківську, чи як кажуть мої тамтешні колеги, Франеку, виворіт розмірений і неспішний, у Львові — трішки пихатий. А про дива вивороту старих європейських міст можна розповідати дуже довго і написати не один роман. Але ж я не майстер складати романи.

Нарешті, з’явився перший кіоск з вуличною кавою. Я вийшов на аверс. З полегшенням замовив собі великий лате і присів на лавку трохи перепочити.

Ці походи на виворіт завжди віднімають так багато сил. А між тим, на зволікання часу немає — маємо серйозні проблеми.

Я зробив ковток гарячої кави. Нібито полегшало…

Отже, справа не тільки і не стільки в убивстві, як би цинічно це не звучало. Проблема в тому, що хтось з «поводирів» притяг на виворіт вогнепальну зброю. І старий досвідчений упир, полковник Танський, зрозумів весь обсяг можливих наслідків в лічені хвилині. Не знаю, про що він думав, стоячи над трупом власного дворецького у власній вітальні, але висновки зробив вірні. І зв’язався, з ким треба.

Наша сучасна зброя ні в якому разі не повинна потрапити на реверс.

Виворіт, він же реверс, був відкритий порівняно недавно, тридцять років тому, за п’ять років до мого народження. Киянин Євген Чиж і американець Філ Меверінг, незалежно один від одного, одночасно розробили теорію щодо побудови нашого всесвіту і ноосфери. Перебували вони при цьому на різних сторонах земної кулі, що неабияк додало містики в цю і без того казкову історію. Американець і українець зустрілися на науковому конгресі у Відні, швидко порозумілися і невдовзі від теорії перейшли до практики.

І одного чудового ранку все, що раніше було лише казками і фантазіями, стало підтвердженою реальністю на зворотному боці нашого світу — реверсі або вивороті.

«Принцип Мебіуса».

Так назвали свою фундаментальну роботу Маверінг та Чиж, де виклали вичерпні принципи взаємодії двох світів: реального, та зворотного, в якому, на їх думку, одвічно втілювалися колективні та індивідуальні фантазії людства.

Згідно розрахунків, приблизно один з десяти тисяч мешканців аверсу мав здібності «поводиря». Того, хто здатен зробити крок за межу, на виворіт, провести за собою певну кількість інших, та головне — встигти повернутися назад. На це у «поводиря» є двадцять чотири години. Що трапилося з тими, хто не встиг повернутися, невідомо. Знайти на вивороті такого от зниклого «поводиря» неможливо. І ніхто не знає, чи вони загинули, чи, втративши власну персону, розчинилися в мешканцях реверсу.

І до речі, ми досі сперечаємося, хто вони, ці мешканці: наші хімерні віддзеркалення, чи щось принципово інше.

Але це не заважає нашій плідній співпраці.

Отже, відкриття вивороту викликало неабиякий ажіотаж в обох світах. Аверс та реверс, що ніколи не зустрічаються, але і не існують один без одного. Дракон, що пожирає власний хвіст. Та сама стрічка Мебіуса, яка не має ані початку, ані кінця…

Після перших місяців сторожкого споглядання один за одним, обидва світи захлинула стихійна торгівля. Всі, хто відкрив в собі здатності «поводиря», і ті, хто був з такими знайомий, потягли на виворіт різноманітний крам: одяг, взуття та мілку побутову техніку, яка там, як не дивно, працювала.

Схожим чином біла раса колись вела торгівлю з індіанцями. Мабуть, не треба нагадувати, чим це закінчилося для останніх.

Мешканці реверсу активно включилися в гру. Але що вони могли запропонувати аверсу? В нас вже була промислова революція і потужні корпорації, а в них — лише казки і мінлива реальність.

І тоді в гру вступив великий бізнес, зрозумівши, які відкриваються перспективи.

Тепер світова кіноіндустрія знімає на вивороті кожний другий фільм. Вже не потрібно витрачатися на декорації та акторів масовки. Останній сезон славнозвісної «Гри королів» майже повністю був відзнятий на вивороті. Казковий туризм також набрав нечуваних обертів. Щоб побачити відьом та драконів, наразі достатньо заплатити невеликі гроші агенції, що надасть вам «поводиря» і про всяк випадок — страховий поліс. І пластичний реверс слухняно підстроюється під наші фантазії та забаганки.

І звісно, є ті, хто слідкує за тим, щоб правила нашої співпраці не порушувалися, щоб люди з лиця не тягли у світ вивороту наші найнебезпечніші іграшки, і щоб світ казок не обернувся світом жахів. Я — Макс Герць, детектив Служби Міжсвітової Безпеки — один з них.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.