Село Сеньківка

Я обіцяв їй зробити карету,

Тож узявся до роботи,

Узяв малюнок з інтернету,

Випилював все сам, і ці стежки, як розвороти,

Це будуть долі повороти.

А ще домалював мандалу,

В ній квіти тут жили,

Аби Даринка мене не забувала,

Тут ми себе знайшли.

Хотів я лісом прокотиться,

Та від сусіда лиш почув:

,,Ну, Льоня, досить вже журиться,

Дарину бачу не забув!

Ну то ж, мерщій біжи до річки,

Сидить зажурена вона,

І подаруй їй кілька стрічок,

Аби буяла, мов весна!"

Я взяв стрічки й мандалу,

Педалі швидко закрутив,

Вона мене цей час чекала-

Оце так диво з див!

Тихесенько я так підкрався,

І просто поруч сів.

Дарина мовила:,, Я знала,

Тихенько дощик дріботів,

Що прийдеш ти сюди,

Він стати свідком нам хотів -

Тому тебе чекала, ось тут, біля води ".

Я простягнув їй подарунок,

Й стрічки в волосся вплів,

У відповідь же був цілунок,

Я дихання ледь перевів,

І про чуття свої їй вперше розповів…