Село Сеньківка

Закінчивши малювати, я схопив велосипед,

І почав крутить педалі,

Гукнувши Гнатові:,, Вперед!"

На нас чекали місцеві магістралі.

А поле в нас таке красиве,

Бігай усюди, стрибай,

А хочеш і скот сусідський ганяй.

І ось ми вже на полі,

Я колесо ледь не зламав,

Тут тиша, спокій і роздолля,

Буяння шовковистих трав...

Збирав букет я для Даринки,

І Гнат помітив це одразу ,

Ті очі, немов намистинки,

Й сказав мені таку він фразу:

,,Ти закохався, мій друже,

Я по очах усе бачу,

До неї ти небайдужий,

Образиш її- дам здачу!"

Я Гната тоді зрозумів,

Сестру він свою захищав,

Ховав її від злих вітрів,

Образити нікому не давав.

І далі вів уже суворо:

,,Ти можеш з нею погуляти,

І називай її сеньйора,

І навіть можеш жартувати ".

А потім їхали до Гната,

Він у піску і травах,

Тож Люда, як побачила –відправила в кімнату.

А я з своїм букетом

мов веселкова барва.