Портаменто

Поки хлопці робили свою роботу я ходила на репетиції та думала над основним виступом. Вінсу і Мелу ще потрібно було зануритися в цей світ корейської музики. Було важко знайти пісню, яка в випадку чого могла мати більше ніж п'ять людей.

Чому більш як п'ять, бо ми з Джинні працювали над тим, щоб нас стало шість як мінімум. Я ще десь в середині душі сподіваюся що нас буде сім. Сімка це цифра удачі, а шістка цифра сатани та смерті в наших культурі.

Тому поки Джинні працювала над тим, щоб Міггі здалася, я займалася тим що шукала пісню. Мене притягували (G)i-dle, але з ними було важко сидіти та думати яка партія кому піде в руки.

— Знову сидиш думаєш? — запитала Мігнон, яка підійшла до мене, хоча явно направлялась явно не до мене.

— Так… Важко ділити шість на п'ять. — тепер моя черга спокушати Мі вступити до нас.

— І ти туди ж. — з посмішкою промовила Мігнон знявши ризику з руки й заплів волосся. — У Джинні не виходить вмовити, то попросила тебе?

— Якщо бути чесною, то це наша спільна ініціатива, Мігнон. — з посмішкою промовила я поклавши олівця. — З моєї сторони це більш корисна ініціатива. — я казала правду, бо не бажала я бути брехухою.

— Добре, наведи ти мені чим я буду корисна вам… — запитала дівчина роблячи пучок.

— Перша, це те що ти можеш бути фотографом/оператором за межами сцени. Ти любила знімати все що тільки можливо, тому я знаю що ти впораєшся. — я взяла її руку дивлячись в її сірі очі. — Друге, ти розбавиш наші голоси. В нас є тільки крайність в дзвінкий голос і три голоси які десь на середні. В тебе низький голос у вокалі.

— Говорить та, яка своїм голосом ходить по цій уявній лінії. — з посмішкою сказала Мінні подивившись що я писала в блокноті.

— Можливо, але іноді потрібна стабільність. До того ж я не всесильна в вокалі. — нервово сказала я нервувавшись, що Мі не погодитися. — В танцях тим паче.

— Мені завжди здавалося, що ти всесильна. — підколювала мене Мігнон дивлячись на розподілення партії. — Чому саме Put it straight від (G)i-dle? — запитала мене дівчина.

— Крок, який ніхто не очікуватиме. Більшість команд не підуть в експерименти після першого етапу. І якщо ми підемо в лірику після першого етапу, коли заявили себе як драйвові дівчата, то в цьому буде несподіванка. Плюс так простіше зняти мою маску. На приспіві де вони співають про біль. — говорила я дивлячись на Мігнон задумавшись.

— Але ти розділяєш все на сім людей… Ти відділила реп Сойон від її ліричної партії. — здивовано запитала Мігнон дивлячись на мене.

— Я хочу, щоб хтось несподівано знайшов Наомі. Вона непогано читає на швидкість… трохи практики та з неї був би непоганий репер. — відповіла я відкинувшись на стільці назад. — У випадку чого в нас є Гоуп, яка врятує, як реперка. Я думала дати їй партії Шухуа, щоб створити гарну динаміку між нами. Але це так… Мої думки на рахунок всього.

— Я ще не погодилася, щоб будувати плани. — промовила Мі з посмішкою. Взяв мій олівець вона почала щось писати там.

— Знаю, але я готова на все, щоб ти погодилася. Тобі всі будуть раді, Мігнон. До того ж одна з тих, хто присвятив себе тим речам, які нам потрібні. Ти танцюєш…

— Танцювала, ти хотіла сказати. Я танцювала хіп-хоп… — я не витримала встав зі свого стільця на коліна.

— Згадати те що знаєш набагато простіше ніж вчити це з нуля. — промовила я те правило, яке я пам'ятала з дитинства. — Якби була потреба мені сісти за піаніно, то я б швидко пригадала якісь ази… Можливо б зіграла щось… — закусив губу я опустила погляд, а руки лягли на коліна.

“Якщо бути чесною, то я не бажаю грати на клавішних… Страшно, що я повернусь до тієї болі, яка ходила слідом за цим інструментом. Що якщо я злажаю хтось знову подумає гратись зі мною й займатися дресируванням” — подумки промовила я зітхнув тільки голосно.

— Втомилася стояти на колінах? — запитала з цікавістю Мігнон продовжуючи писати щось в моєму блокноті.

— Трохи… Але я ж стою. Просто тримаюсь за твої колінця. — з посмішкою відповіла я піднявшись і подивившись що вона пише.

«У Вас душа – прекрасний краєвид,

Де маски у бергамський йдуть танок,

На лютні грають, в них веселий вид,

Та під костюмом рій сумних думок.

Про все співають на мінорний лад –

Яке життя, яка любов була,

Не мають віри в щастя, ні відрад,

Їх пісня в світло місяця ввійшла, …»

— Згадала вірш зі школи, який нас змусили вчити на музиці. Він підходить сюди. – після цих слів я знову занурилась в текст, який був написаний на листі.

Вірш Поля Верлена дав мені неймовірне натхнення. Ми маємо зняти маску і показати весь сум, який був з нами був. І як раз Put it Straing допомогає в цьому. Але нам просто треба знайти, як показати, що в масках ми лицемірно всміхаємося. Непогано показати це якось цікаво. Але є один нюанс… Не зовсім чесними з іншими були лише четверо з сімох. І те так змушували обставини робити. Мі мовчала про відносини з колишнім (на той момент він не був колишнім)Джи, а Джинні про це в якийсь момент дізналась, але не сказала нічого і нікому. Наомі, на яку я сподіваюсь, просто не хотіла грузити своїми проблемами молодших, які “бажали стати такою ж”. А я… В якийсь момент життя мені довелося багато брехати про що я неймовірно шкодую, але найбільша брехня будується на імені Шторм Агнес Мур. Одна брехня Хоуп про смерть чого вартує.

— Залишилося, щоб мені ще якось Ві надихнула і я почну вас трьох прославляти. — з посмішкою промовила я, а Мі почала сміятися.

— Добре, якщо ти так бажаєш, то я через Вів’єн розповім свою ідею я передам. — з посмішкою промовила Мі вставши зі столу і пішов на кухню шукати щось смачне. — Але якщо без “зламаного телефону”, то ти мене теж надихнула… Можливо. — вона тягнула інтригу продовжуючи пошуки.

— Якщо ти тягнеш інтригу, то я почну. Що якщо в цей раз не тільки я зніму маску. Типу маска це брехлива емоція, за якою ми ховаємо наш сум і те що болить. — вона зупинилася і подивилась на мене зацікавлено. — Але перед тим як розкрити цей момент потрібно показати що ми не можемо бути завжди бути чесними. Так ще ми розкриємо наші відносини, але є одне але….

— Але? — з посмішкою запитала Мігнон діставши з шафи листя норі, які були снеками. Відкривши вона їх почала гризти.

— Я знаю, що з нас сімох мусили брехати тільки четверо. Якщо прибирати тебе і Наомі цифра скорочується до двох. — промовила я вирішив зробити собі чай. — Чі не брехала про свій переїзд і вона нас завчасно попереджувала, а Ві та Гоуп напевно не знають що таке брехня.

— Дякую, що назвала мене брехухою і не зрозуміла що я погодилася на вашу аферу. — промовила Мігнон від чого включилася моя незграбність, через яку я впустила ложку з цукром на підлогу. — Упс. — з милою посмішкою промовила брюнетка пішовши до дивану. — І так я стерво, яке знало про те що ти тримала ложку з цукром. Перевірка рефлексів. — я розсміялась з тої намагавшись прибрати те що могла. Цукор на стільниці так точно я можу прибрати.

— Знаєш, що вони в мене погані, тому раджу не казати мені такі речі під руку. Трясця його матері… Як викликати робот пилотяг Джинні… — зітхнувши запитала я прибираючи стільницю.

Закінчив з нею я пішла на пошуки робота, щоб увімкнути його за допомогою кнопки, але в цей момент мені зателефонували. Я сподівалася усім що тільки можливо, що це Сонхо. Бо за два дні які минуло він не написав нічого, ні слова. Діставши з кишені телефон я подивилась хто це. Вінсент. Зараз він це змусило мене сумувати.

— Вінсент? Щось сталося? — запитала я продовжуючи пошуки робота пилотяга.

— Твій кіт впав в депресію, а ти дома не з’являлась і як розумію не збираєшся. — в цей момент я знайшла його й увімкнула.

— Я старалась трохи знайти натхнення. Здивуєшся, але ми з Мі його знайшли. — мене моя впевненість у цих словах змусила посміхнутися мене. Вперше за весь час, що ми працювали разом я була впевнена в чомусь.

— Алкоголь не кращий варіант для тебе. — по доброму жартував Вінс від чого я цокнула язиком. — Марлена хоч стійкіша до алкоголю ніж ти.

Я так і не розповіла, чому Мігнон у нього Марлена. Вінс дуже погано запам'ятовує імена. І при першому знайомству він одразу й впевнено кличе тебе чужим ім'ям. Я в нього була Шарлотта, але воно не прижилося, тому він запам'ятав моє ім'я, Хоуп була Холлі, Чіна стала Чілі, Вів’єн у нього Вінсі, Джинджер стала Даяною, Наомі була Ненсі, а Мі Марленою. В когось це не прижилося (майже у всіх крім Чі та Міггі), а хтось досі страждає від нікнеймів Вінса. У Чі затрималося це, бо вона його хоч і зведена, але сестра, а Міггі… У них довга історія знайомства (напевно якщо не брати братерські та сестринські стосунки в нашій компанії, то Вінні й Міггі знайомі найдовше).

— Я не питиму більше ніколи. Сонхо не спілкується зі мною за те що я не брала слухавку. — я почула як Вінс почав сміятися з цього.

— Мур, у твоєму випадку треба казати “Не кажи ніколи ніколи”. Ти так кажеш кожен раз, коли п'єш і робиш, якусь, на твою думку, хрінь, але твоя зустріч з пляшкою стається рано чи пізно. — він занадто гарно мене знає. — А Сонхо… скоріше за все він заклопотаний через роботу.

— Заклопотаний кажеш… — промовила я задумавшись.

— Мені це не подобається, Моллі. — сказав він одразу на мої слова.

— Що саме?

— Ні твій тон, ні те що ти сказала з цим тоном. — відповів чесно Вінс, а я зітхнула. — Краще думай про Огюста.

— Я заїду за ним і за речами, які мені потрібні. Речі я відправлю поштою, а Огюста з речами заберу, тому не нервуй за нього. — після цих слів я дуже сильно почала сподіватися, що Сонхо не змінив пароль у свою студію.

***

Для Огюста це було радісною і цікавою пригодою, то для мене нервова історія. Я не знала як відреагує Сонхо на це все, можливо він змінив пароль, можливо це дурість з моєї сторони. Але я приїхала в компанію з чаєм, кавою та вечерею. Собі я взяла фунчозу з овочами, а Хва пібімпаб (Рис з овочами та м’ясом, якщо коротко)... Ну й ттокпоккі для нас двох. Я не втрималась від них. Огюста без смаколика не вийде залишити, тому я взяла йому декілька смаколиків.

Опинившись в середині компанії я дивилась намагаючись побачити, що змінилось. Нічого, якщо бути чесно. Увесь вестибюль залишився таким же. Але мої оглядини збив момент того, що я з кимось зіткнулась. Я трохи злякалась через, що в мене ледь не впав пакет з їжею, але його спіймали. Підвівши голову я побачила Рима. Сонхо вас напевно вже знайомив, тому я не буду зупинятися на ньому.

— Яка неочікувана зустріч. Рокерша, які дороги до нас привели тебе? — я посміхнулась від цього дивлячись на того.

— Є одна людина, до якої я маю зайти. — брюнет здивовано оглянув мене. Напевно я доволі дивно виглядала. Сумка на плечі, пакет в руках та переноска з котом. Дивний набір.

— Конкурс буде десь в іншому місці? — я спочатку не доперла, шо за запитання таке, але подивившись на те, що в мне було у руках я почала беззвучно сміятись.

— Ні. В мене тимчасовий переїзд до подруги, а Огюст сумує без мене й вередує. Тобі теж вже розповіли про конкурс? — запитала я через що мені стало трохи ніяково.

— Ага, Сонхо займався твоїм промоушном. Ти повинна йому доплачувати. — я посміхнулась від слів Лі.

— Що за зміна позицій? — пожартувала я спеціально з легкими натяками, на що продюсер посміявся.

— Звикай. Допомогти дійти до свого продюсера? — я кивнула і якось так ми пішли у двох.

Юрим цікавився, як я дійшла до того, щоб виступати на конкурсі. Також питав про підготову, на що я жартома запитала “Бажаєш доєднатися до нас? Нам не вистачає, як раз танцюристів” на що він жартома запитав “Бамджин-нім це ви?”. Короче кажучи ми обидва непогано посміялись. Дійшовши до дверей я поставила переноску і забрала пакет вклонившись.

— Дякую за допомогу, Юрим-оппа (звернення дівчини до старшого хлопця). — промовила я спокійно дивлячись на друга Хва.

Коли я збиралась повернутись до дверей, то побачила здивоване обличчя Сонхо з щетиною. Спойлер: але він теж подумав, що я їду кудись.