Портаменто

— Зачекайте… пан Хва… — я не встигла, бо він кинув слухавку, а мене це змусило ставити більше питань. — Що це в трясця було? — Огюст здивовано глянув на мене не розуміючи про що я.

Чим більше я знайома з Сонхо, тим більше я його не розумію. Іноді його дії, на мій погляд, не підлягають поясненню для мене. Можливо й для вас, але я не можу то пояснити. Хоча… Ні, хай відповідає сам за себе в цій розповіді.

Мої думки перебив пронизливий запах поту, який залишив останній шлейф мого кошмару. Тому вистрибнув з ліжка я пішла до своєї ванної. Вона була напроти моєї кімнати, тому йти багато не довелося. Перед тим як увійти я увімкнула світло.Зачинивши двері я почала знімати зі свого тіла одяг, який прилип до тіла. Знімаючи тканину я дійшла до дзеркала. Каштанове волосся середньої довжини прилипло теж, тільки тепер й ще до обличчя і до тіла. Очі були трохи червоними від недосипання та кошмару. Нічого незвичайного. Увімкнувши неонову вивіску “Glow up” я підійшла назад до дверей, та вимкнула верхнє світло. У фіолетовому світлі та при свічках мені подобалося більше приймати душ. Запаливши кожну свічку, яка прикрашала мою ванну кімнату я зайшла в душову кабіну зачиняючи за собою двері. Увімкнувши воду я почала її налаштовувати, так щоб та трохи обпікала шкіру залишаючи по собі тепло. Мені треба просто було зібратися морально та фізично, тому не дивно, що я робила всі можливі процедури для тіла. Могло здатися, що я збиралася на побачення, але насправді це звички минулого, коли ти маєш бути ідеальною від кінчиків пальців, що маківки. Закінчив я одягнула халат і почала сушити волосся. Воно стало прямим і найлегшим методом зараз для мене стало заплести дві кіски, що я й зробила. На рахунок мейку, то я вирішила, що замалювати синці буде достатньо, а далі я пішла шукати що одягнути. Мені на очі натрапила синя довга сукня й блакитна сорочка, які я вирішила вдягнути й не мучитися. Під них довелося вдягти колготки, але вони були теплими, тому я не замерзну. Хоча і спірне питання.

Поки я бігала по кімнаті за різними речами Огюст вже заліз у свій рюкзак для прогулянок. Коли в мене був настрій, то я носила його в рюкзакові дававши час дивитися на світ. Але зараз йому краще залишитися в дома. Підійшовши до рюкзака я сіла поруч і сказала:

— Малюк, ти лишаєшся вдома. Є відчуття, що це може бути важкою розмовою. Ти не додаш легкості в цій справі. — ласкаво промовила я погладивши хвіст, який виглядав з рюкзака — Але ти залишишся за старшого. — після цього я встала й пішла на вихід з квартири.

Вдягаючи взуття я, в якийсь момент зупинилась. Подивившись в бік кімнати Ві я зітхнула і пішла до кімнати. Моя відповідальність, що Гоуп залишилась у нас, а тікаю зараз, скребла мені кігтями по душі.

Відкривши тихенько двері я прокралась до сестри Вона як в дитинстві скинула ковдру з себе, а також спала в доволі хаотичній позі. Обережно поправив її руки та ноги я взяла ковдру накривши її тіло. Поправивши його, щоб її обличчя не було закрите., я ласкаво цьомнула в лоб. Так не хотілось тоді йти. Хотілось лягти поруч обережно пальцями перебираючи волосся, але треба було йти, бо я б померла до ранку від своєї цікавості.

Тільки після цього я пішла. Довелося йти на вихід з комплексу. Волосся, яке вибилось із зачіски колихалось на холодному зимовому повітрі. Вітер був настільки холодним, що я сховала руки в кишені у спробах вберегти їх від холоду. Але не довго вони там були. Підійшовши до узбіччя дорогу я витягнула руку в спробах зупинити таксі. Але це було важко, тому зітхнувши я дістала телефон почав ритися у додатку. Спочатку в убері, а потім в Kakao T. Завжди краще мати корейські додатки, але звичка дивитися в додатки, які доступні повсюди залишилась. Замовивши машину я зітхнула розуміючи, що мені доведеться чекати.

Взагалі про корейський транспорт пересування, я можу говорити вічність, але мені не хочеться розказувати про базу, яку вам потрібно знати перед тим, як приїхати в місто. Але, якщо говорити про мене, то за декілька років мій улюблений транспорт це метро. Це окрема мандрівка, яка не має слова “Stop”. Ти завжди в русі. А сівши таксі ти лишень можеш дивитись у вікно або діставши ноутбук працювати. Не існує, якоїсь мандрівки абсолютно.

Забивши всі адреси я дістала навушники та вдягла їх, щоб послухати музику. Навушники були старими й трохи потертими. Подарунок пана Хва, який я берегла, як зіницю ока. Історія, як і чому подарував мені їх Сонхо доволі довга.

***

Ми тільки почали працювати разом. Мої старі навушники були старими та від айфону, коли вони ще їх клали до комплекту. Хоч вони були незручними, але мені вони служили на всі сто. Напевно в таких моментах проявлялась моя звичка до старих речей, які робили моє життя особливим. Я ненавиджу, деякі речі змінювати. Рюкзак. Навушники. І мої тату. Це все, що нагадувало про мої подорожі. І якщо мої тату не стерти, а рюкзак можна залатати, то ось навушники давали про свою старість знак. Один навушник не працював і в нього ще відпала вся частина, яка тримала його в усі не травмуючи вухо, шнур був перемотаний… І чесно кажучи там тільки звичайного скотчу не вистачало. А ще не у всіх положеннях вони працювали. Тому я лаялась, якщо хтось змушував мене двигатись. Було смішно, коли я намагалась налаштувати навушники. Це як люди раніше намагались зловити сигнал на радіо. Щось йде з приходом епох, а щось лишається вічним.

Так сталось, що в одну з поїздок так сталось, що мої навушники померли. Як би я не крутила шнур в руках звуку не було.

— Нарешті твоя система прослуховування дала нарешті збій? — запитав Хва, який сидів за своїм ноутбуком сидячи напроти мене.

— Сука… Так, воно не працює… — з тяжким подихом промовила я подивившись на парубка, який посміхнувся, як чеширський кіт.

— Нарешті, я застав той день, коли вони склеїли п’яти. — мені настільки розізлили його слова, що я взяла й кинула в нього подушкою, яка лежала на моїх колінах до того. Він спіймав до того, як він зміг досягти його обличчя. Він сміявся з цієї дитячої поведінки.

— Ти не зрозумієш мене. — промовила я вставши з ліжка пішовши до ванної кімнати.

Це був вечір дванадцятого червня, яка переходила в ніч тринадцятого. Хва не знав, що в мене на наступний день мав бути день мого народження. Ніхто не знав крім моїх знайомих. Я не казала нікому, щоб мене не вітали. Для мене свято мого дня народження було не важливим. Гоуп завжди чекала півночи, а я чекала, щоб подивитись, як вона загадувала своє іменинне бажання. Але, коли наші шляхи розішлись, то все, що я робила так це купувала кекс, свічку і загадувала бажання. Просто, що не забувати, що Гоуп загадувала бажання. А так це був звичайний день.

Зайшовши у ванну кімнату я сіла на підлогу подивившись на екран телефону. 23:59, яка швидко змінилась на 00:00. Це добило мене десь у середині від чого на моїх очах виступили сльози, які стікали зі щік, а далі розбиваючись об кахель. Одна річ моєї свободи зламалась, а людина моєї не свободи десь у цьому світі.

Саме в цей момент мені подзвонив Вінс по відео зв’язку. Я швидко прибрала сльози та натягнула посмішку.

— Так? Вінс… — і тут я побачила, що він з Лероєм з фоном, який прикрашали неначе для мене.

— З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! — закричали ці два придурки дивлячись на мене.

— Ви придурки… Це не варто було робити. — сказала я з посмішкою, яка з’явились на моїх губах.

— Ми завжди це робили, поки мандрували … Ти колись скажеш дякую, Бабусенція двадцятип’ятирічна! — це змусило мене розсміятись дивлячись на Вінса, які бурчав.

— Так ти, дитятко, давай ти не будеш тут шеймети за вік. Я теж тоді дід по твоїй думці. — промовив Лерой давши легенького щигля Вінсу.

— Ну так… Ти теж дід. А я молодий і гарний. — той потер місце удару, а я хіхікнула з них.

— О’кей, малюк, ми тебе зрозуміли, але тепер трохи помовчи. — роздратовано промовив парубок, а потім посміхнувся мені почавши казати: — Сонечко моє, а я тобі бажаю любові, щастя, здоров’я. Також, щоб ти досягла мети, яку маєш на своїй думці. Я тебе дуже сильно люблю і подарунок від мене чекатиме тебе в Сеулі.

— Дякую. Ви в Сеулі? — запитала я з цікавістю.

— Так, ми думали, що зможемо тебе вкрасти, але хтось не сказав, що ви поїхали в Америку. Так би зустрілись раніше. — промовив Лерой гнівно глянувши на Вінса.

— Ну я забув. Згадав, коли Штормі нила про номер в готелі. — пробурчав малий, а Лерой розкуйовдив його волосся. — Я тобі бажаю, щоб ти була мільярдеркою і могла мандрувати куди бажаєш. Короче, будь той ще шугар мамою. — з цього я розсміялась розуміючи, що можливо деякі факти вже не так далекі від реальності. Але я просто мені не хочеться бігти кудись.

— І тобі дякую, малючок Вінс. — хіхікавши відповіла я.

— Я виглядаю старше тебе, бабуся Моллі. — з посмішкою проговорив той. — Короче ми чекаємо тебе в Сеулі, щоб трохи побухати за твої двадцять п’ять. А тепер нам треба бігти, якщо ти не проти.

— Я тільки за. Тому па-па. — я відключила дзвінок зітхнувши від цього всього.

Я сиділа на підлозі, тому довелося встати з неї, щоб відкрити двері й піти з ванної. Вийшовши я побачила, що Сонхо вже не було і це мене здивувало. Я подумала, що він пішов до хлопців, щоб мене не злити, але насправді він пішов за тортом, свічками й навушниками.

— Навіть краще, що його нема в кімнаті. — підмітила я пішовши до ліжка, а потім зрозумівши, що я не засну просто так пішла до мінібару.

Взявши пляшку пива я відкрила її та почала пити її. Подумки вже думала, що доведеться повертати кошти Сону, Це ж напевно не дешевий готель де усе майже безкоштовне. Але я наплювала вже відпивши напій пішовши до ліжка.

Мені важко засинати без особливих наслідків (кошмари). Тому доводилось вмикати аудіо книги або напиватись. Так з однієї пляшки я навряд чи буду у дров, але за спроба рахується. Тому допивши до кінця й викинув пляшку я залізла під ковдру. Ми спали в одному ліжку з Сонхо, але під різними ковдрами. Не розумію досі, чому він забував про те, що я буду з ним у його відряджені.

Але як тільки я починала засинати, то я почула, як двері відкрились. Це було гучно, неначе той, хто заходив не втримав двері, через, що воно грюкнуло.

– Ши… — це був Сонхо, який хотів сказати своє коронне “шибаль” (блять з корейської), але вирішив зупинитися. Зачинивши двері неочікувано прозвучав низький з приємною хрипотою голос: — Сен іль чхука хамніда

Сен іль чхука хамніда

Саранхане ун іреум

Сен іль чхука хамніда! — це було неочікувано через, що я сіла подивитись, що в біса той робив.

Він приніс тортик зі свічками, які підпалив. Дві високі свічки, звичайний шматок тортика з ресторану готелю. Просто, але мене це змусило посміхнутися.

— Не дивись, так на той торт. Задувай свічку, але загадай бажання. — з посмішкою промовив Хва і я слухняно склала руки на груді в замок з думкою про Гоуп, а після задмухала вогні на торті.

— Дяка, але не потрібно… Навіть, якщо ти про це випадково почув, але я не святкую день свого народження. Особливо, коли це чверть століття. — той суворо подивився на мене, але той хитро всміхнувся. Він пальцем зібрав крем і намазав його на мою щоку.

— Тоді посвята тебе в любителі днів народження тебе не омине, в наступному році. — тоді він мені погрожував і спойлер, але в наступному році я отримала торт в обличчя.

Я підняла брівку зібрав пальцем трохи крему і спочатку я хотіла намазати обличчя кремом, але передумала облизав палець.

— Я думала, що це крем… А це вершки, які просто впали. — промовила я задумливо, але потім перевела увагу на Хва.

Він знітився, але помітивши мій погляд швидко повернув себе в його звичайний стан. Не хотілося показувати, що на хвилину він втратив контроль. Але мені вдалося помітити це і розповісти вам.

— Взагалі, я не тільки зі шматком торта….

***

— Пані, ми на місці. — від моїх думок мене відірвав водій, який сповістив про кінець поїздки.

— А авжеж. Дякую. — промовила я протягнувши гроші за поїздку. — Решту не потрібно. — звичка, яка з’явилась від розуміння тяжкої роботи.

Вийшовши з таксі я прийнялась діставати документи, щоб я могла увійти в комплекс Сонхо. Підійшовши до охорони я показала свій закордонник, який тут сприймали за звичайний паспорт. Довга історія, як мені вдалося змінити візу на робочу, але в результаті мені вдалося. Як тільки мене впустили всередину я помчалась до пентхаусу цього молодого чоловіку. Приїхавши на його поверх я одразу ж підійшла до двері не думаючи дзвонити, а вела пароль, який знала “134340”. Якщо мені пам’ять не зраджує, то це номер Плутонію. Планета, яка більше не планета.

Як тільки двері відкрились до мене вийшов білий пухнастий кіт з обличчям на яке неначе висипали корицю.

— Привіт, Шугар. — з посмішкою привіталась я взявши котика на руки. — Ти мене вичікував тут? — зайшовши в дім я побачила й інших тварин цього дому.

Сонхо мав трьох тваринок. Голді, Шугар та Пепер. Пес і два котики. Перший, хто в нього був ще до того, як з’явилась я, був Голді. Маленький кучерявий пудель кольору карамелі. Як я знаю, то це подарунок брата Хва, якого звуть Сонвук (якщо брати значення імені, то це «Той, хто приносить світло (Вук), подібно до вогняного (Хва) сонця») і як ви могли помітити, то тут є схожа частка, а саме Сон (якщо що значення імені Хва молодшого це «Тигр (Хо) із добрим (Сон) серцем, що палає вогнем (Хва)»). Традиції корейського народу, що частки у дітей одної статі має бути один, але від цього відходять. Можливо тільки у деяких родин це лишається.

Але ми збилися через Сонвука. Далі котики й тут я хочу розповісти про те, що в Кореї жорстокі умови в зоомагазинах. Коли Хва мені розповідав з яких умов він забрав Шугара та Пепер мені хотілося плакати. Сон випадково їх побачив і коли зрозумів, що або він їх забере додому, або їх вб’ють (в прямому сенсі).

Шугар він побачив на вітрині прогулюючись по торговому центру з друзями. Він був малим і кволим. По-перше, умови утримування, це малий боксик де ось це чудо, яке хоче бігати не може бігати (що має в результаті свої проблеми, а саме ослаблений імунітет, через який ми з ним часто ходимо до лікарів, коли Сонхо занадто зайнятий), а по-друге, малюку, яким був Шу потрібна була їжа і вода (він був майже непритомним).

Пепер же зазнав іншої сторони цього жаху. Він був куплений, але його швидко повернули. Як я розумію, минулі господарі не особливо його любили, а ще він не був їм потрібен. І здається найбільше його не злюбила жінка, бо він мене не любить і боїться. Але повернемося до того триздицю, з якого забрав його Сонхо. Поки він розбирався з Шугаром він почув, що Пепер збиралися «утилізувати», бо він не був вже таким стандартним, як того потребували клієнти. Він кидався на скло, коли бачив дівчину (бо він намагався захиститися), часто боявся тому ховався, коли люди махали руками. І під словом «утилізація» я маю на увазі усипляння… Тому краще брати або з рук тваринок або притулки, або шукаємо, бо хоч Хва і врятував цих малюків, але підтримуємо цих живодерів.

А тепер повернемося назад. Відпустивши Шугара я почала знімати з ніг взуття і нагнувшись я зустріла погляд Пепер, який прошипів на мене.

— І тобі привіт, Пепер. — а слідом прибіг Голді, який почав мене облизувати від чого я розсміялась промовивши: — Привіт, мій улюблений песик. А де твій татечко, не покажеш? — запитала я знявши рюкзак залишивши її на тумбі.

Так Хва не вийшов, то він був не на цьому поверсі. Тому на всяк випадок я вирішила залишити пальто. І я не прогадала. Голді помчався в вітальню, яка була розділена на три зони. Бар з фортепіано, зона з програвачем та пластинками та вітальна де позаду була стінка де коти могли там розважатись. Голді чекав поки я підійду по сход, що дало точне розуміння, що він на першому поверсі. Так, це дивно звучить, але вхід у квартиру у нього на другому поверсі.

Як тільки я спустилась вниз, то через панорамні вікна побачила спину Хва, який сидів на дивані та дивився на місто зі своєї тераси. Голд стрибав на двері просивши мене їх відкрити. Зітхнувши я взяла малюка сказавши:

— Дякую, малюк, але побудь вдома. Мені треба поговорити з твоїм татом. — почухавши шию я відпустила його подивившись, як той пішов на гору. — Тепер, треба зібратися з силами й поговорити з ним… Що я взагалі тут роблю… Не треба було їхати… На, який чорт, я взагалі приїхала… — промовила як тільки поклала руку на ручку. — Але дороги назад нема… — зітхнувши промовила я відкривши двері та вийшовши на терасу.

Холодне повітря одразу ж вдарило мені в обличчя. Як він міг тут сидіти, коли на вулиці ще холодно? Я в пальто готова стати бурулькою, а він без пальто, кофти… та тільки у светрі, в якому були дірки, спокійно сидів не відчуваючи холод.

Не дивлячись на холод я могла зрозуміти, якого гаврика він був тут. Сеул. Він був як на долоні тут. Ти відчуваєш, який світ гігантський, а ти малий. Магія такого міста, якось діяла на мене і не зважаючи на те, що я була в багатьох куточках світу, але тут була якась магія. Магія міста Сеул. І найбільше вона розкривалась на висоті. І якби не холод і не цей ідіот (я не могла думати на той момент інакше)., то я б з задоволенням подивилась на місто вогнів.

Спостерігати за тим, як вогні або згасають, або пересуваються в тому напрямку, який був відомий лишень вогням, було моєю медитацією. Напевно людям знизу ти здаєшся недосяжним, але мені здаються недосяжними вони, бо дострибнути до них важче ніж піднятися нагору. Завжди є шанс розбитись.

— Ти сьогодні вирішив захворіти? — запитала я тремтячим голосом йдучи до нього.

Він озирнувся й здивовано подивися на мене. Він лиш сказав:

— Мені не холодно, мерзлячка. — той посміхнувся і показав мені склянку з віскі.

— Ще краще. — зітхнувши промовила я дивлячись на нього суворим поглядом. — Марш в будинок, якщо не бажаєш стати айсбергом тут. – лаявсь промовила я показавши рукою на двері. — Те що тобі тепло не значить, що ти не можеш захворіти. — в цю мить я підійшла до цього чуда взявши за руку. Холодна. — Трясця його матері…. Ти льодова груда. Зараз, якщо будеш сперечатись, то я не знаю, що з тобою зроблю… — я вирішила зняти з себе пальто та одягти на хлопця.

— Імі, не смій знімати своє пальто! — лаючись проговорив Сон взявши мої руки за зап’ястя.

— Тоді, йди в будинок до каміну гріти свою дупу! — строго мовила я дивлячись в очі, які в темряві сяяли. — В цю ж мить!

Він зітхнувши взяв келих і пляшку, та пішов зі мною в будинок. Нам довелося піти в їдальню, бо там був один з камінів в будинку. Я намагалась, увесь шлях до столової не казати нічого, але Хва сказав:

— Я спиною відчуваю, як ти бажаєш мені вичитати моралі. — я підвила очі до стелі від чого я спіткнулась і ледь не впала на сходах.

— Бо це дурість пити на холоді…. Так ще й в такому вигляді. — промовила я намагаючись не кричати, хоча могла, бо сусідів не було.

— Що в моєму вигляді не так? — запитав той і в тому, як він говорив відчувалась усмішка.

— Він ще й сміється. На вулиці ще зима, якщо ти не забув. Лютий місяць. Початок. А він хлепче алкоголь, який притупляє чутливість і сидить у светрі та джинсах. Якби я не приїхала, то явно це б закінчилось погано. — я ледь стримувалась, щоб кричати на нього.

— Мені плакати, крихітка? — промовив він, коли ми прийшли до каміна в столовій.

— Ні, але й не сміятися з мене. — це звучало суворо, але інакше я не могла відповісти.

Поки Соні розбирався з каміном я взяла стілець, який стояв за круглим обіднім столом. У каміна було лише одне крісло. Це нагадувало ту саму одинокість, як у Шрека. Коли навіть ослику важко було залишитись у нього. Ось цим осликом завжди виступала я (Коти та пес, то якесь виключення). В ті миті я навіть не думала про те, що я Фіона насправді Бо я не принцеса з вежці, яку потрібно рятувати. До пори до часу я так думала.

Сівши на стілець, я зняла пальто залишаючись в тому одязі, в якому прийшла.

— Ти ж не прийшла мене лаяти, за те що я п’ю на вулиці? — запитав Хва цікавившись, з якої митою я тут.

— Так. Твій нічний дзвінок більше зацікавив. – промовивши це я вихопила з руки Хва склянку з віскі й зробила ковток. Мені необхідно розслабиться.

— І що це таке? — запитав з претензією за крадіжку віскі.

— Спроба сказати, що потрібно зігріватись не тільки склянкою алкоголю. — в цей момент я встала зі стільця підійшовши до вікна.

Вільною рукою я відкрила панорамне вікно, щоб спостерігати за світом, щоб знову ж таки заспокоїтись. Не знаю чому, але з якоїсь причини мені завжди було важко бути з ним тет-а-тет. Особливо зараз, коли я не можу нормально запитати “Чому ти мені дзвонив”. Я не хочу бути грубою, або якось не так то запитати. Тому я зробила ще один ковток глядівши на місто. Не дивлячись на час — місто жило.

“Give me hug, need your love, touch my thigh

(Обійми мене, мені потрібна твоя любов, доторкнись до мого стегна)

Tell me what puts you in that mind

(Скажи, що тебе спонукає думати так)

Frame it up, draw me in, do me right

(Обрамуй це, затягни мене, зроби все правильно)

Don't you dare leave my sight

(Не смій зникати з мого поля зору)

I could be, be your prize, pick me up

(Я можу бути твоїм скарбом, обери мене)

Flying lights, paradise

(Летючі вогні, рай)”

POV Hwa Sonho

***

Я знав, що їй не варто давати алкоголь, але вона його забрала сама. І я їй ніхто. До того ж вона доросла дівчинка, яка має себе контролювати, але контроль не її стихія, хоча в деяких речах вона це вміє робити. Але це не алкоголь, хоча в майбутньому я зрозумів деякі речі про те як вона п’є. Проте, якщо я розповім не буде сенсу доходити до цієї думки поступово.

Після першої склянки її почало нести не в тому напрямку, а ось на третій вона зрозуміла, що їй треба додому, бо “Ти не ввічливий, Сонхва. Заманив своїм дзвінком до себе й споюєш мене”. І ось я намагаючись не ржати з неї стояв і спостерігав, як вона намагалась вдягнути взуття тримаючи в руках пальто та рюкзак. Навіть не дивлячись на алкогольне сп'яніння на мене споглядала вродлива дівчина, яка завжди здавалась не на своєму місці. Точніше не так. Вона просто була самозванкою. По відчуттям, вона неначе одягала маску втікаючи від реальності. Чому я мав таку думку? Бо сам не одноразово вдягав маску самозванця. Щирих людей мало хто любить, бо в них багато, того, що ми понад усе ненавидимо. То вони посміхнулись, коли тобі погано, то вони зляться, хоча на твою особисту думку це не має бути так. Своєрідна втеча від суспільства, за якою ми спостерігаємо в підлітковому віці втрачаючи останні риси щирості.

Але моя думка трималась на зовнішності Імі. Темне волосся, яке робило з неї похмуру хмарку, а ще неабияк контрастувало з її білою, як морська піна шкіра. Очі неба під час шторму хоч зараз були неймовірно грайливими, через надмірну кількість алкоголю, але у звичайному стані залишали зворушливу ноту. Я часто бачив, як в них читався біль і мені здавалося часто, що вона ось-ось й заплаче. Худорляве тіло, в якому здоровому мало, що здавалося. Тоді я схилявся до думки, що це її харчування погано на неї впливає, але все набагато складніше. Проте зауважу, що одяг на ній найчастіше за все висів. Але іноді я бачив її справжнє нутро, але воно крилося в деталях.

***

— Взагалі, я не тільки зі шматком торта. — промовив я намагавшись вийти зі ступору, який спричинила Штормі.

В тому, як вона злизала крем з пальцю було щось що змушувало задуматись над своєю порядністю і поцілувати, як зробив на другий день нашого знайомства, але… Я просто тримав в голові фразу “Ти не хлопчисько, Хва, щоб повторювати помилки, дій винахідливо”. І тільки я міг закохатися в неї з першого погляду й тягнути зі зізнаннями роками руйнуючи це все “робочими стосунками”, але зараз не про це.

Вперше я побачив дитячу наївну радість. Не дивлячись, на її відмовки вона відчула щастя. Це гріло мені серце. Те що вона не показувала того розігрувало інтерес, щоб вона це показала. Відкрилась з більш тендітної сторони.

— Тримай торт, то тобі. — промовив я протягуючи їй тарілку.

Вона взяла з цікавістю, подивившись на мене своїми синявими очима. Після цього я пішов за іншим подарунком. Довелося йти до менеджера гурту, щоб він допоміг взяти навушники.

Це було стресово для нас трьох. Для менеджера, для мене і для охоронця, який бігав за нами. Єдиний магазин, який був відкритий був в шоці, що до них прийшла зірка і не дала їм нормально закрити магазин. Плюс в нас не було можливості опробувати ті навушники, тому я взяв ті, що знав. Маршал, які я сам використовував. Тому я їх швидко взяв, заплатив і залишав автограф. Єдина різниця це колір. Я вирішив взяти кремові для дівчини, щоб вони відтіняли її волосся.

Тому зараз я взяв пакет, який ми наспіх купили та пішов до дівчини.

— Якби ти завчасно попередила, то можливо, я б взяв, щось краще, але думаю для тебе буде щось необхідне. — промовив я простягнув пакет.

Вона поставила торт взявши пакет промовивши:

— Я взагалі не фанат святкувати день свого народження. Тому й не сказала. Але дякую, завчасно. — вона мило, як допитлива киця заглянула в пакет і перше, що я почув, так це: — Та ти жартуєш говорячи, що це “не щось краще”. — вона витягла коробку обійнявши цю коробку як дитина. — Мені ними навіть шкода користуватися, але красно дякую, Сонхо. Це буде один з найцінніших подарунків…. Але я буду занудою, але в них не буде зручно спати. — ось це змусило мене засміятися, але це було мило. Те як вона це сказала.

— Добре, зануда. Ми з цим розберемося, але ці залишаються все одно. — останнє я сказав строго, але все одно посміхався. Вона, хотіла посперечатися, але я перебив: — І не кажи, що “мені нічого більше не треба”. Куплю і кину тобі у твою сумку. — дівчина хіхікнула й кивнула.

— В цю гру можуть грати двоє, але… Я закрию очі й не буду сперечатись до кінця сьогоднішнього дня. — ось якось так я купив їй потім ще одні навушники та смаколики.

***

Тому навіть зараз вона дістала зі свого затасканого рюкзака (він був у мене в планах на заміну) навушники, які я їй подарував. Точніше намагалась їх дістати, тому я підійшов й запитав:

— Тобі допомогти, мила? — я обережно підтримував її за талію.

— Навіщо? — запитала та подивившись на мене в мої очі.

— Що навіщо? — логічно поцікавився я намагаючись не сміятися.

— Навіщо тобі зараз мені допомагати? — поцікавилась та з легкою п’яною посмішкою.

— Бо я так бажаю, Імі. Що за дурне питання. — промовив я прибрав прядку з обличчя, яка вибилась з зачіски.

— А ще ти дивишся на мене дивно, Хва. — вона поклала руку на мою щоку погладивши кінчиками пальців. Це змусило закрити мої очі та ледь не мурчати.

Ці відчуття були незвичними, але такими бажаними. Мені важко було описати, але можу сказати, що у Штормі холодні руки. Настільки, що холод бадьорив мене. Але не зважаючи на те що я сказав вище близькість дурманила. І ці дві якості одночасно діяли та проти мене, й за мене.

Навіть не відкриваючи очей я відчув наскільки вона стала близькою до мене. Відчував тепле дихання занадто близько. І хоч я мав триматися і не користуватися положенням дівчини, але я хотів, щоб вона мене поцілувала, а не дражнилась.

— Якщо ти очікуєш поцілунок, то його не буде. — і це було, як холодним душем. Відкривши очі я побачив наскільки близько дівчина. — Я занадто п’яна, а також…. Ми у двох будемо жалкувати.

— Жалкувати? — запитав я чи то себе, чи то дівчину.

— Я не та дівчина. Не дівчини мрії, Сон. — вона відсторонилась від мене при цьому ледь не втрачаючи рівновагу. — Я не дурепа і пам’ятаю, про той поцілунок в барі. Твою увагу, яку ти розпиляв навколо мене. Але, як би ти не старався, але я звикла захищати таких, як ти від такої персони, як я. Не бажаю, тобі доставляти проблеми та робити боляче. Ти вартуєш кращого ніж…. — вона показала на себе не ладна підібрати слів, щоб описати себе.

Дівчина вирішила зняти з себе взуття й піти ледь не в пристрибуючи назад у квартиру. Я був збитим з пантелику, але пішов за Мур.

Пальці тої пробігали по платівкам тим часом обираючи, що послухати. Діставши одну вона поставила її, а потім промовила:

— Я бажаю веселощів, тому, зроби мені честь, — вона грайливо підійшла до мене і промовила дивлячись в мої очі: — потанцюй зі мною. Навіть, якщо наші дороги завтра, якимось чином розійдуться. — дівчина простягнула мені руку, яку я взяв.

Хоч і на душі скреблись кішки, але хотілося провести час. “Навіть, якщо наші дороги завтра, якимось чином розійдуться”. І це мало сенс, тому танцюючи з тою щось схоже на вальс я думав. Вона в багатьох речах мала рацію і тільки я намагався відтермінувати наше прощання. А взагалі можливо вона й не давала мені шансу, бо в неї є хлопець, хоча… дивно чому зараз вона сказала про “Я не та хто тобі потрібна”. Тоді чому ні… Я нічого не розумі і я настільки заплутався, що готовий був сказати ту фразу, яку я боявся говорити Шторм.

“Ти вільна, Мур. Щастя тобі в житті” — бо я був егоїстом, який бажав бачити ту поруч.

— Імі, я…

— Зачекай… У тебе завжди був брат близнюк? — запитала дівчина після чого втратила свідомість і я зловив притиснувши до себе.

— Вона завжди могла відключитися… ідіот. — промовив я тяжко зітхнувши.

Довелося закинути ту до себе на плече з думкою “А що мені взагалі робити”. Мені дали зрозуміти, що ніяких відносин не буде і сенсу тримати дівчину біля себе абсолютно ніякого. Це лише мучити й себе, і дівчину, яка абсолютно не розуміє нахіба я її тримаю і для неї це робота.

Взявши її на руки я поніс ту у свою спальну. Одразу ж скажу, тоді я не думав нічого окрім, як попіклуватися про дівчину. Взявши зі свого гардероба чисту сорочку я почав поступово переодягати дівчину. Я це робив обережно залишаючи спідню білизну і знявши колготки після того, як одягнув сорочку. Закінчивши я вкрив ту й пішов до себе в студію. Там я заглибився в написання листа для дівчини.

“My dear darling

(Мій любий милий)

이 글이 너에게 읽힐 쯤엔

(На момент, коли цей текст буде прочитаним)

You're not darling anymore

(Ти більше не милий)

슥 훑고 툭 버려줘요

(Швидко глянь, раз й позбудься, будь ласка)

모르겠지만 너와는

(Не певний, але з тобою)

Tango를 추는 듯 했고

(Ніби ми танцюємо танго)

모르겠지만 너와 난

(Можливо, ми з тобою)

지붕 위를 걷는 듯 했는데

(Ніби йшли по даху)

I'll never love you again

(Я не любитиму тебе знову)

애쓰진 않을게요

(Намагатись я не буду)

I'll never love you again

(Я не любитиму тебе знову)

훑고 버려줘, baby

(Пробіжись поглядом і викинь, крихітка)

Ooh-ooh-ooh, ooh-ooh-ooh

(О-о-о, о-о-о)

시린 겨울 뒤 끝내 봄이

(За холодною зимою, врешті-решт прийде весна)

Ooh-ooh-ooh, ooh-ooh-ooh

(О-о-о, о-о-о)

Sorry, you

(Вибач, ти)

애쓰지는 음 않을게요

(Намагатись я не буду)

그대는 행복해요 음 바랄게요

(Я бажаю тобі бути щасливою)

Please be happy

(Будь ласка, будь щасливим)

Please be joyful

(Будь ласка, будь радісним)

I'll be for you

(Я буду для тебе)

Please don't be gloomy

(Будь ласка, не сумуй)

Please don't be blue

(Будь ласка, не депресуй)

I'll be for you

(Я буду для тебе)

My darling you

(Мій милий, ти)”