Одеські оповідання: справа старої процентниці

Я йшов з камери зберігання речових доказів у повній розгубленості. Ще зовсім недавно я мав послідовну та логічну версію вбивства Коровіної. А тепер виходить, що Родіонов помер раніше, ніж міг вбити потерпілу. Мало того, самого Родіонова, швидше за все, отруїли, а не він сам наклав на себе руки. Тішило тільки те, що знайшовся той самий гримуар "Середній ключ Соломона". Я ніс його до свого кабінету. Потайна кімната виявилася старою схованкою контрабандистів. У ній зберігалося з десяток ящиків із шампанським 1989-го року. Про кімнату і контрабандне шампанським забули на довгі роки, шар пилу та павутиння у ній був ще той. Можливо, ті хто знали про цю схованку, раптово загинули. У дев'яностих роках минулого століття, в Одесі, як і на всій території колишнього СРСР, чимало авантюристів, бандитів та бізнесменів знайшли наглу смерть.

Після того, як у магазин влаштувався охоронцем Родіонів, він випадково знайшов цю схованку та обладнав там собі секретне місце для занять магією. Навряд чи всі предмети, що ми знайшли, він вкрав у Коровіної, але ось гримуар - точно. Хоча тепер цей момент незрозумілий, якщо, виходить, він помер до того, як гримуар був вкрадений.

Я сів за стіл свого кабінету і замислився. Так, мабуть, у справі був спільник. Він навіщось отруїв Родіонова, убив бабку, вкрав книгу, при цьому підставив Родіонова. Ну припустимо. А навіщо він тоді сховав книгу у приміщенні, де ми знайшли Родіонова? Чому не забрав із собою? Виходить, він приніс книгу в потаємну кімнату вже, коли Родіонов був мертвий і ризикував бути спійманим на місці вбивства студента. Нарешті, після виявлення тіла 'самовбивці', шанси, що таємну кімнату знайдуть украй великі — сенсу ховати там книгу нема. Навіщо? Щоб знову вказати на Родіонова? Так сокири з відбитками пальців - більш ніж достатньо! Якось зовсім не сходяться тепер кінці з кінцями.

Так, а чого я ось так одразу повірив привиду Коровиної щодо книги? Як там говорив доктор Хаус у однойменному серіалі? 'Всі брешуть'! Може вона щось мені набрехала?

Я ввів у пошук Гугла 'Середній ключ Соломона'. Так, це якась фігня, а ось це вже цікаво. Ага, і ось тут глянемо.

Я читав результати пошуку, які відібрав, і потроху очманів. Ось воно! Пазли почали складатися у моїй голові. Щуряча отрута у квартирі потерпілої та в пиріжку Родіонова; уривок мотузки, просочений вогнепровідним розчином; сокира з магазину 'Килимовий рай' з відбитками Родіонова; попіл на місці злочину; близька смерть, що загрожує Коровіній; призначення 'Середнього ключа Соломона' - раптом всі ці розрізнені факти склалися і картина стала зрозумілою. Ой-вей, Олено Іванівно, стара ж ти відьма!

Я взяв гримуар. Треба йти на зустріч із привидом. Тим більше я обіцяв принести йому книгу. Ось заразом і поговоримо. Ох і поговоримо ми, Олено Іванівно. Тільки, заскочу я спочатку додому. Там, у серванті, у чашці з сервізу "з мадоннами", який мені дістався від батьків, лежав мій золотий хрестик. Я ніколи не був особливо релігійним і, коли ланцюжок хрестика порвався, просто поклав його в чашку до інших дрібних дорогоцінних предметів і забув про нього на довгі роки. Вся ця магія та містика раптово пробудили в мені бажання бути якось захищеним. А хрестик начебто захищає? Ну, принаймні цьому нас вчать голлівудські фільми. Ланцюжок я так і не полагодив, покладу його хоча б у кишеню.