Інь, Янь та всі-всі-всі або за сімсот років до Великої Рівноваги

Думка про те, що він забув щось важливе, сиділа занозою. Але як не намагався витягти, пам'ять ніяк не хотіла хоч натякнути на забуте.

Слова “Сорак, Ґвонґимсон” більше не приходили. Але почали снитися сни. Точніше, один й той самий сон. Сповнений болю та відчаю. Скривавлене обличчя чоловіка та очі, сповнені кохання та прощання. Він кладе долоню на це обличчя, плаче, кличе й не може зупинитися. “Дон'а-я! Дон'а-я!!” Здається, це ім'я того чоловіка. З ним Анджей прокидається в сльозах й у стихаючих схлипах пам'ятає — то було Кохання. З Великої Літери.

Кохання? До чоловіка?

Але знов перевіряти себе на гомосексуальність не став.

В принципі, він, якщо що, спокійно прийняв би цей бік себе. У сучасномі світі одностатеві зв'язки не заборонені. Як саме ти народиш законну дитину нікого не хвилює. Та й статистика показує, що саме одностатеві пари не розривають контракт через 7 років, а продовжують жити разом. Замість стандартної двійні мають дітей різного віку та статі, часто більше двох. Тому, на відміну від гетеро-пар, гомо-пари майже не віддають дітей до інтернатів розвитку, власноруч займаючись вихованням. Анджею, дитині саме такої пари, з двома батьками та сурогатною матір'ю, гомосексуальні стосунки так само природні, як і гетеро. Одначе, мабуть, саме тому, він ніколи не замислювався над причинами.

Батьки часто разом переглядали влог свого кохання. Особливо, самого початку стосунків. Та й досі ставляться один до одного любовно та ніжно. Втілений батько Херберт й х'юман Браян вже 30 років разом, навіть, отримали нагороду “За відмінне виховання дітей”. Коли вся родина збирається разом, батьки ставлять цю золоту пластинку в центр столу, а величезне сімейне фото прикрашає стіну.

Цього разу, приїхавши на день народження Браяна, Анджей, вперше, подумав, що, можливо, їх родина відрізняється від інших.

Але не тим, що мама — Втілена Майя Фер'є — живе разом з батьками своїх дітей. І не родинною легендою про те, як Анджей “з'їв” близнючку, що її постійно розповідають при найменшій нагоді всім, хто згодиться слухати. Хоча сам Анджей, звісно ж, нічого такого за собою не пам'ятає, кожного разу йому ніяково.

Ну, самі подумайте, що може пам'ятати тільки-но запліднена яйцеклітина? Ну, так, запліднили одразу дві, від Браяна та Херберта, але ж Анджей не винен, що Хербертів сперматозоїд ні в кого не розвинувся? Взагалі. Ніби його там і не було. Тож довелося потім мамі народжувати ще й від Херберта. Тим більше, що той хотів дівчинку. Потім спробували ще раз і все нормально спрацювало, получилася двійня, ніхто не скаржиться. Тепер в обох батьків є різностатеві діти. Але з усіх 4х не-Втілений лише Анджей.

Двійнят Софію та Маркуса Втілили минулого року, однак вони досі не звикли до своїх тіл. Сестра Марта теж давно живе окремо, але, заради мами, приїжджає на свята. Щоправда, все одно тримається відчужено. Особливо від Анджея.

Мабуть, тому самому хлопцю комфортніше з Браяном. Звісно, мама інколи розуміє його набагато краще. Особливо, якщо згадати, хто вона така. Та врахувати, що мама добре пам'ятає Mevrou Джоанн. Син дізнався від неї багато цікавого. Проте лише Браяну він може довірити потаємне.

От і сьогодні він майже наважився поговорити з батьком, але чогось передумав. Раптом здалося, що часті польоти у заборонену Азію...

Стоп! Ось воно!! “Заборонена Азія”. Ніхто не може зазирнути за бар'єр. Супутники просто сліпнуть в тих широтах... Тоді... ЯК?!

Те, що він бачить — не ілюзія і не графіка. Картинка завжди різна. Ніхто не стане так заморочуватись. Та й нащо? Якщо простіше закрити доступ?

- Взагалі-то, вже три місяці, як Азію відкрили, - буркнув Тигра.

- А ми літаємо туди рік, - відрізав господар.

- Може, збій? - припустив ШІ.

- Може...

В решті решт, це єдине притомне пояснення. Але не такий Наглядач, аби не переконатися. Навмання набрав якесь місто в Азії, під'єднався до супутника... М-да... Нормально все видно, хоча наблизити не дає. Але й бар'єра немає... Вже три місяці... Отже, ніяк не перевірити. Він почав безцільно кружляти над континентом і... нарешті влетів у кордон.

- Кайлас. Кінцева, - механічно проскрипів хелп.

- Чому?

- Звідки я знаю? Довідник каже, що гору закрили ще у 20му столітті, нібито на вимогу уряду Індії. Типу, там живе бог.

- Який?

- Шива.

У лінзі з'явилося зображення. Пухлий та синій індієць з трьома очима. Потім заблимали ще картинки...

- Стоп!! - гаркнув Анджей. Зображення зупинилися. - Назад! Ще! Ще!

Ні. Все не те. Він домотав до самого початку, але не знайшов того, що шукав. Саме тої картинки, від якої серце рухнуло кудись у шлунок, не було. Хоча вона стояла перед очима, ніби назавжди відбилася на сітківці.

Замість лубочного красеня там була скала та м'язистий йог, притримуючий плечем тризуб. Він дивився хитро примружившись, а права долоня, складена в мудру, більше нагадувала фінґер. Синя тряпка на лобі, подерта шкура на стегнах, намисто зі зміїних черепів. Анджей знов і знов пролистував одноманітні картинки, але “та сама” просто зникла.

Інформація про Шиву теж виглядала сильно підчищеною. За перехресним посиланням Наглядач попав на сторінку про бога Вішну. І відчув, як волосинки по всьому тілу підіймаються від люті. Тигра тривожно запищав і, не дочекавшись реакції, сильно вдарив струмом. Це подіяло. Декілька разів глибоко вдихнувши, господар взяв себе в руки та уважно перечитав сторінку. “Діти: Кама (бог), Айяппа”... Його знов скрутило. До нудоти. Навіть, новий удар не допоміг прийти до тями.

- Ей!! Що відбувається? - заверещав йому на вухо Тигра.

- Зачекай, - прохрипів Анджей. - Зачекай...

Нашарив рукою стакан та залпом випив. Набрав ще води, ще... Не допомогло. Дістав з загашнику пляшку віскі, плеснув щедро, майже по вінця, але спиртне лише обпекло горлянку, не принесши полегшення. Хлопця продовжувало трясти.

- Схоже, в тебе панічний напад, - задумливо повідомив хелп.

- Що? - важко видавив господар.

-“Панічний напад. Раптовий приступ важкої тривоги, який супроводжується болісними відчуттями. Останній раз був зафіксований 250 років тому”, - процитував браслет. - “Одна з причин виникнення: посттравматичний стресовий розлад. Або депресія”, - Тигра говорив нарочито монотонно.

- З якого дива?

- А я знаю? - огризнувся ШІ. - Ти спочатку сядь та подихай. А я пошукаю, що з цим робити.

Анджей сів, низько нахилився до колін й почав дихати. Вдих-видих, вдих-видих. По п'ять секунд на кожен. Великим пальцем правої руки натиснути на долоню лівої та трохи прокрутити.

Ні, те, що він відчуває, - не страх. Це — ненависть. Чиста, кришталева ненависть. Але чому? Чому, варто було побачити цю благостну посмішку та лагідні очі, як накрило “це”? Ні. Дурня. Він просто втомився. Треба відволіктися.

Вийшов у загальну кімнату, де вся родина вкотре передивлялася спогади батьків. Мама коротко поглянула на сина, але нічого не сказала. Браян, обіймаючий Херберта за плечі, навіть, не помітив Анджея. Софія та Маркус сиділи з відкритими ротами, хоча бачили всі ці влоги не перший раз. Марта дивилася байдуже та явно нудилася. Щось сказавши мамі, вийшла. Херберт сіпнувся за донькою, але Браян заспокійливо погладив коліно партнера, тихо похитавши головою. Анджей теж непомітно вийшов та попрямував до саду. Під гліцинією сиділа Марта, про щось сперечаючись зі своїм браслетом.

- Я сказала, не хочу!! - крикнула сестра зло і втекла в глибину саду.

Брат не пішов за нею. Ще три тижні тому мама розповіла, що Марта вагітна, але не хоче укладати контракт з батьком дитини. Втім, дитини вона теж не хоче. Поки що їй пробачають через вагітність, однак потім такі вибрики можуть погано закінчитися. Мама непокоїлася та просила сина поговорити з сестрою. Як брат та Вихователь. Проте Марта й слухати не стала.

Нишком брат покопався в історії Душі Марти, а потім попросив маму залишити все, як є.

Ця партія Душ, прибувша років з десять тому, у вузьких колах називалася “проблемною” і дехто вже встиг повернутися у кріо-контейнери. Де їх взяли — невідомо, але у людських тілах вони приживалися погано. Вирізнялися нестабільною психікою, а інколи й агресією.

Існувало декілька версій походження цих Душ, одначе жодна з них нічого не пояснювала. Хтось казав, наприклад, що вони з планети, де розумні істоти знаходяться на початковій стадії розвитку. Але інші стверджували, що все точно навпаки, планета була в стадії занепаду. Нібито колись там існувала потужна та доволі успішна цивілізація, яка раптом скотилася до війн, загадила атмосферу та вичерпала природні ресурси. Самі ново-прибульці мовчали, мов риби, тому все залишалося лише у стані здогадок та версій.

Можливо, ті Душі й самі встигли забути за стільки років польоту до Землі, а, можливо, й не хотіли пам'ятати. Тим не менш, всі вони поводилися приблизно однаково, ніби пубертатні підлітки африканського племені або погано та мало освічені люди. При тому, що всі вони виявилися сильними лідерами, щоправда, не завжди направляючими свої здібності у корисне русло.

Сказати, що після Втілення Марта змінилася, значить не сказати нічого. Тиха дівчинка перетворилася на владну та активну особистість. Намагалася керувати родиною. Але, після декількох сеансів з Радником, затихла та впала у депресію. З часом та досвідом, її брат зрозумів, що сестра підкоряється загальним правилам та моралі лише від страху перед Роз-Втіленням. Та за найменшої можливості, ті правила порушує.

От і зараз сестра повертається до будинку лишень тому, що відсутність надто помітна та токсикозом не пояснюється. Анджей завважив, що вона почесує внутрішню сторону лівого ліктя, однак під рукавом сорочки нічого не видно.

Щось штовхнуло його, примусивши піти за сестрою. У вікно кухні він побачив, як Марта змащує заживлятором... татуювання у вигляді поламаного хреста.

Другий раз за день його обсипало холодним потом. Він знав цей знак. “Знак Павука”. Хрест, з краями, зігнутими вправо. Секта, віруюча у винятковість та верховенство Душ. Вважаюча, що тільки Душі мають право володіти Землею. Їхнє гасло: “Земля та Любов!”. Основний постулат: “Любов очищує”. Проте за гарними словами ховається расизм та ксенофобія.

Але... Він вже бачив цей знак. От тільки-но. Зосередився та побачив відкриту долоню з таким самим хрестом.

- Шукай! - сказав Тигрі.

У лівій лінзі замиготіли картинки, аж ось одна з них завмерла...

- Дивись, - тихо сказав хелп й почав потроху повертати 3Д-зображення. Бог залишався нерухомим, але кількість його рук та предмети у тих руках змінювалися. Коли картинка повернулася на 30° , знак на долоні, що тримала лотос, теж змінився. Загогулина ॐ , схожа на витягнуту 3, перетворилася на покручений хрест. - Але це все притягнуто за вуха, - спокійно продовжив ШІ. - Ось це, ॐ — знак ОМ. Покручений хрест 卐 — Свастика або Крокуюче Сонце. Обидва використовуються вже більше трьох тисяч років на Сході. І використовуються багатьма...

- Хочеш сказати, що ми не туди копаємо?

- А ми копаємо? - єхидно поцікавився Тигра. - Не пам'ятаю щоб у нас були такі повноваження.

- Пропонуєш залишити все, як є? - не менш уїдливо відгукнувся Вихователь.

- Ми з тобою не у тій позиції, аби щось пропонувати. Крім того, ти ж не вважаєш, що виявися єдиним самим розумним, склавшим два і два? Напевно ж ті, кому потрібно, давно все з'ясували.

- Тоді чому нічого не роблять?

- Може тому, що ніхто нічого не робить? Я тут порився трохи про цих “Арахнофілів” й вони ще не наробили на стільки, щоб ними зацікавилися. Та й вони не перші і не останні. І не єдині. Кожна партія Нових через це проходить.

- Звідки знаєш?

- Звідти. Не треба було мені IQ збільшувати та виставляти на максимум критичне мислення.

- Не зрозумів! - сторопів Анджей.

- Мислення більшості істот кліпове. Вони впевнені, що світ такий, яким вони його бачать саме зараз, існував завжди. Тому не вміють обертатися та порівнювати. Навіть, правильний запит у пошуковик не здатні скласти. Тож немає сенсу від них щось ховати. Все лежить на очах. Головне, побачити.

- Почуття гумору я тобі теж дарма намаксималив, - пробурмотів Наглядач.

- Що? Шкода? - підколов Тигра.

- Ага. Купив би на ті ж самі бали пристойний еко-мото та жив спокійно.

- Знаєш, ти й без того з усіх сил намагаєшся жити спокійно та не світитися. Тому давай зробимо вигляд, що нас все це не стосується, а?

- Давай, - спокійно згодився Анджей.

Але серед ночі підірвався з криком “Дон'А-я!!”

- Покажи Сорак, - тихо попросив у браслета.

За плато вставало сонце. На камені тріпотів білий аркуш. Спустившись нижче, Анджей прочитав: “Хочеш про все дізнатися, приїжджай”. Намагаючись особливо не замислюватись, він заповнив анкету набору Наглядачів до Азії й до ранку спав, як немовля. Зранку Тигра порадував звісткою, що скоро вони летять до Об'єднаної Кореї.