А памʼятаєш?

А памʼятаєш яблуневий цвіт,

Що проти вікон білим розквіта?

І ми з тобою, дивлячись з вікна,

Не відчували швидкоплину літ.

Он дикий голуб знову полетів.

З того соснового лісочка,

Що відділя від нас тихенька річка.

Він нашу яблуню так само полюбив.

А памʼятаєш тихі літні ночі?

Як ми балакали з тобою досхочу.

Та поки позіхати не почну

І потирати сонні сірі очі.

У місті зорі поганенько видно.

Та місяць нам всміхався серед хмар.

Під ним хмарину сіру напускав димар,

У ті часи, як становилось зимно.

Ті дні, напевно, вже не повернуть.

Той світ, який тепер здається сновидінням,

Залишиться у памʼяті сузірʼям,

Якому назву не дадуть.

І так багато в світі того, що без назви.

Емоції людські не описать,

Бо слів ми можем купу написать.

Страждань народу змалювать не здатних.