Закохана

Минула ніч змусила мене багато чого переосмислити, поки я черговий раз не могла заснути в задушливому ліжку. Той чоловік не був схожим на того, хто міг вчинити масове вбивство. Було в ньому щось таке, що казало мені, я — помилилася. Можливо, його рішучість прийняти удар, а можливо, це лише моя фантазія і дурні залишки віри в краще. Дивлячись на дерев'яні перекладини горища, мої думки постійно поверталися до його сивої маківки та татуювань, які приховували собою майже всі голі ділянки шкіри. Засинаючи під ранок, я пообіцяла собі попросити вибачення, якщо колись побачу його знову, або хоча б не грубити більше. По можливості.

Всупереч бажанню відпустити минуле, цієї ночі мені знову снилася Блу. Вона лежала на своєму ліжку і марила. Її коротке волосся прилипало до спітнілого чола, і мені доводилося постійно поправляти його, аби бачити яскраво сині очі. Її пухкі губи покрилися тріщинами через температуру. З них раз у раз зривався тихий стогін і слово «Мама». Вона просила забрати її до себе на той світ. З одного боку, мені було дуже шкода сестри, а з іншого — прикро. Ми стільки часу провели разом, пережили зникнення Майкла, а вона теж хотіла піти. Навіть уві сні. Прокинувшись від старого спогаду, який не давав мені спокійно спати, я не витримала і пішла готувати обід, осмислюючи свої думки. Хоч вони й завдавали болю, але підсвідомість не обманювала. Де б не була зараз Блу, вона вііднайшла маму і тепер мала бути щасливою, навіть якщо це означало, що я залишилася сама. Сподіваюся, ці кошмари колись припиняться або хоча б перестануть завдавати стільки болю.

Весь наступний час пролетів майже непомітно. Я поїла макарони, закупила продукти, віднесла вчорашню картину на продаж скупнику та розв'язала фінансові питання. Попри те, що вдома залишилося чимало заощаджень, завдяки чому найближчі пів року я могла взагалі не працювати, весь свій вільний час я витрачала на малювання. Тато завжди хотів, щоб я займалася улюбленою справою, і це приносило мені дохід. Якщо пощастить, ті роботи, які я передала містеру Чайнзу сьогодні, зацікавлять когось у Флаймсі. Все, що мені залишилося — чекати та вдосконалюватися. Тому я взяла приладдя, пачку солоних крекерів, воду і пішла туди, де мені нічого не нагадувало про минуле.

Сьогодні на березі на мене вкотре чекав сюрприз. Він лежав у м'ятій чорній футболці та довгих штанах, розглядаючи чисте небо. На гарячому піску виблискувало довге сріблясте волосся, наче хтось розсипав на ньому сіль. Так і зупинившись в невеликому проході між скелями, я задумалася, а чи варто було взагалі підходити? Мені не хотілося сваритися з ним ще раз, але я не знала, як він відреагує на непроханого гостя, який нагрубив йому зовсім недавно. Перш ніж я встигла розібратися зі своїми думками, він заговорив зі мною:

— Мені шкода, — постоявши кілька секунд, я мовчки підійшла ближче, роззулася і сіла поряд. Настав час поговорити про це і перестати звинувачувати весь світ. Дуже довго мені доводилося тримати все в собі, аби не зриватися даремно на невинних.

— Мені теж шкода, — я простягла йому руку, на знак перемир'я і представилася, — мене звуть Ело́рія.

Елієць розглядав мою долоню з якимось страхом, помітно не бажаючи торкатися. Почекавши ще трохи, я прибрала її та повернулася до свого початкового плану. Просити прибульців привітатись, було для мене занадто принизливо.

— Даніель, — пролунало серед шуму хвиль, коли я почала діставати олівці, — це те ім'я, яке мені дали ваші люди. Не злись, я впевнений, що ти не хочеш цього.

— Навіщо ж тоді простягати тобі руку? — дивувалася я.

— Напевно, ти не знаєш, але всі елійці читають думки за допомогою дотиків. Навряд чи ти зраділа б, якби я побачив твоє минуле. Для людей це образливо, як нам пояснювали.

— Так, — збентежилася я, — навряд чи хоч хтось цьому був би радий.

— Для елійців це звичайна справа…

Ми замовкли, слухаючи шум хвиль і пориви вітру. Не було сенсу говорити, що ми дуже різні. Наше мирне спілкування вже було здобутком. Вперше я не замахувалася на нього каменем і не хотіла вдарити, а він не намагався мене підкупити. Стійка атмосфера перемир'я відчувалася майже затишно. Наче це й не ми були Повернувшись до мене обличчям і спершись на інший камінь, чоловік розглядав полотно під моїми пальцями. Попри минулий вечір, його пильний погляд не викликав у мене жодного дискомфорту. Навіть навпаки – навіював спокій.

— Ти гориш, — кинув він пошепки.

— Тобто? — здивувалася, не помічаючи жодного вогню на собі.

— Емоційно згораєш. Це через вчорашнє?

— Так, — зніяковіло потерла я шию, намагаючись придумати, як м'якше висловитися. — Ти нагадав мені про, те що я довгий час намагалася забути.

— Вибач, тобі не можна було переживати.

— Мені це потрібно було, — я намагалася пояснити, що зі мною все нормально і йому не варто звинувачувати себе. Що це невіддільна частина мене та того, що я пережила. — Я хочу цього, бо так я хоча б відчуваю себе живою.

— Дурненька, ти ж не знаєш, про що говориш.

— З чого ти це взяв? — запитала, починаючи злитися. — Думаєш, ти розумніший?

— Ні, — він стомлено заплющив очі, втрачаючи весь свій запал, — подивися на мене, Елоріє. Що ти бачиш?

— Високого, татуйованого чоловіка, котрий зміг вижити після катастрофи. Напевно, він пережив набагато більше мого.

— "Tired little girl"¹, — з усмішкою промовив Дан, відкидаючись на валун позаду себе. – Я народився таким. Ці символи були від народження й означають, що я інший – мертвий. Мої емоції мертві. Я не потребую їх, як інші елійці. Я навіть не можу нікого полюбити, через що на Е́ліосі вважався чужаком. Все, що ти бачиш — це наслідки. Я виглядаю щасливим?

— Ні, — відповіла я після роздумів, — але знаєш, я багато чого віддала б, щоб помінятися з тобою місцями... — мої руки відклали малюнки. Кинувши погляд на великі очі елійця, я спробувала зібратися зі своїми думками. — Усі кажуть, що любити добре, що це правильно і взагалі, найкраще почуття у світі… Тільки ніхто не говорить, що з усім цим "кращим" стає після того, як воно зникає або, коли воно не взаємне... Це боляче, — зітхнула я, згадуючи все, що минулося. — Поглянь на мене, Даніель. Я любила. Я втратила стільки всього, що шкодую, про те, що здатна взагалі відчувати. Я виглядаю щасливою…? Знаєш, люди йдуть. Шкода тільки, що вони не забирають із собою ті почуття, які викликали у нас — жити було б набагато легше.

— Я багато чого віддав би, аби помінятися з тобою місцями.

Ми вимучено посміхнулися один одному і почали розглядати Сонце, яке опускалося за горизонт. Не було сенсу говорити ще щось. У сьогоднішньому заході залишилося більше правди, ніж у порожніх розмовах.

Як же все-таки смішно був влаштований цей світ. Дві різні планети. Двоє різних істот. Дві різні долі. Але обоє страждали від одного й того ж — від кохання. Він — від того, що його не відчував. Я — від того, що відчувала.

1. Tired little girl — з англійської мови означає «Стомлена маленька дівчинка».