Намалюй мене вранці

намалюй мене вранці, коли сонце ось має зійти.

намалюй мене янголом ранкової зірки.

спершу опíвночі в свій дім запроси,

не запитуй імені тільки —

хай залишиться воно таємницею ночі...

спрагло малюй мій портрет вустами.

здійснилися мрії заповітні, пророчі

про те, що відбулось між нами!

коли сонце вже зíйде, я зникну з твого життя.

даремно шукатимеш — старанно ховаюсь!

я приходжу музою до свого митця,

та назавжди з ним не лишаюсь...

тож малюй всіма барвами, поки часу доволі, —

надихатиму тебе на шедеври.

бо згодом згадаєш про мрії із болем,

та даремними будуть маневри.

Без моєї втіхи та ласки безсиллі

найкращі поети, митці всіх часів!

Безжально дивлюся на марні зусилля

їхніх звернень до різних богів,

аби вернулось до них провидіння,

та, власне, благають про мою появу!

Не одного пророка довела до свавілля.

А все ж бо Я — лиш солодка уява...