Р.9.Давайте звідси...

Провидиця тримала  Клеопатру в руках, говорила якісь магічні слова та все безрезультатно. Кицюня ніяк не хотіла прокидатися. Ми не розуміли, що з нею. Чи це зелена отрута на неї так подіяла, чи Зло щось іншого їй виробило. Та вона не ворушилася.

− Провидице, послухай їй серце, воно б’ється? − Баюн метався вздовж ґрат. Я таким неспокійним ще жоднісінького разу його не бачив. Бідолаха. Він теж мучився від кохання. Як от я. Але нє. Я мучився гірше й мені було важче. Чого? Та Баюн з Кльопою односельці, один вид, а я з Наталочкою − два різні світи, що ніяк не можуть зіткнутися. А якщо й зіткнуться, то станеться вибух.

− Ні, чорношерстий, серце не б’ється, пробач. Вона мертва.

Останні два слова я сприйняв за жарт. Та що ж таке діється! Як? Як вона могла померти, моя бойова подруга? Така смілива, з нею не страшно ніколи. Та що ж це таке.  Я впав на долівку, ридання здушило мені горло. Баюн хапав пащею повітря та, скоріш за все, йому його ніяк не вистачало.

− Ні, стривайте, не голосіть! Та тихо, кажу! – гримнула на нас Провидиця.  Бідолаха! Це гримання їй важко далося, бо  одразу ж впала на коліна. Геть чисто охляла. Та ми її нарешті почули. Замовкли, витерли очі, в яких зажевріла надія.

− Мені здається…Здається…Що вона жива… Серце таки б’ється, хоч і дуже слабенько, − Провидиця сказала це  й повалилася додолу. Ми з Баюном очі вирячили.

«Певно вона померла?» − ні з того ні з сього видав мій мудрагель. Мовчав досі, зараза, а тут вирішив констатувати факт смерті. Дуже вчасно. Нічого й не скажеш.

− Баюне, вона що, померла? – я, сам того не помічаючи, повторив слова мудрагелика.

− Не знаю, але дуже сподіваюся, що ні, − Баюн вже знову став колишнім собою. Впевнений та розважливий. Наче й не ридав, як мала дитина тільки що. От що значить кохання, яке не вмерло. Сила!

Ми сіли й стали чекати. Потроху загальна картина в моїй уяві ставала чіткішою. Особисто для мене. Я собі виснував, що єдині, про чию долю ми ще не знали, це Миш і Наталочка. Я знову згадував те злощасне чаювання. Миш тоді вже добре впився тою отрутою, бо для такого невеличкого тільця, скільки її потрібно? Може він і справді вмер, то Зло навіть не заморочувалося з його присутністю поряд себе. А от Наталочка. Для чого вона Злу? Чому воно не зачинило її так само, як нас усіх у темниці?

Баюн взявся ходити в глиб коридору й назад. Коли він вкотре занурився у темряву, звідти писнуло:

− Обережно! Так і роздавити мене можна!

Я не йняв віри своїм очам та вухам. Миш! Власною персоною. Живий живісінький. Ну до чого ж везуче створіння! У воді не тоне, у вогні не горить. Правда він ні там, ні там не був, але це я ж образно. Мав на увазі, що хлопака – щасливчик.

Після радісних обіймів, підкидання Миша десь у той простір, де мала бути стеля, ми почали розпитувати, звідкіля він узявся.

Миш поважно всівся та взявся розповідати. Він прокинувся у тій самій смердючій ямі, що й ми, але набагато скоріше за нас.

«Бо я ж скоріше за вас випив тої гидоти, тому так і вийшло!» − сіромаха поважно покивав, дивуючись, як же його могли так обвести кругом пальця. Він поки спілкувався з тією удаваною Провидицею, ну зовсім  нічого дивного  не помітив. Зовсім нічогосінько. Тут треба звичайно було зробити знижку на те, що Миш в очі Провидиці то ніколи не бачив.

− Не хотів вам говорити, але у мене закралася підозра, що наш король Маукс – боягуз! Коли постало питання, хто відправиться на Землю шукати наступницю Провидиці, то ніхто не сумнівався у тому, що це буде він. Однак коли Король відвідав провидицю, то повідомив, що у видінні вона бачила мене − мудрого й сміливого Миша.Тому він ніяк не міг покинути свій світ. Тепер от думаю, що він збрехав. І спитати нема кого, бо бачу, що справжня Провидиця, того…

Що воно б мало означати, те його "того", я не особливо вдавався. Але коли Миш кивнув у бік провидиці, мене осяяло.

− А ти міг би пройти поміж ґратами, не торкаючись їх, га?

− Не знаю, отвір доста великий, може й міг би, − Миш  вдумливо глянув на ґрати. Хотів торкнутися лапкою заліза, та ми з Баюном наввипередки накричали на нього, щоб не робив цього. Вже потім, трохи спокійніше пояснили, що й до чого, а Баюн ще й продемонстрував усі небезпеки, на які Миш наткнувся б.

− Якщо ти пролізеш, то можеш подивитися, чи Провидиця жива ще там. І Клеопатра також, − я вголос озвучив те, що й так усі зрозуміли.

− Добре!

От чим мені сіромаха найдужче подобався, так це тим, що він ніколи не зволікав. І зараз, одразу ж по моїх словах, взявся до справи. Підійшов до ґрат, обрав отвір, що, на його думку був найбільшим,  і почав задом у нього сунутися.

Чого задом, я не зрозумів, то спитав у нього. Миш мені детально розтлумачив, що це у нього така стратегія. Якщо якась небезпека, то його голова залишиться цілою і неушкодженою, він ще зможе нам щось порадити, тому й пхає зад першим. Користі від нього – ніякої!

Я вислухав і подивувався, яка ж мудра у нього стратегія. Правда своєї дупи мені б було шкода. Я зовсім не вважав, що вона – безтолкова річ у тілі. На ній так приємно сидіти. Та з Мишом не сперечався. Кожен має діяти так, як йому до вподоби.

То певно з Мишкурія вийшла фраза "Шукати пригоди на свою дупу!» Чули таку? Нє. Хм! Може для діточок і естетів у тій фразі фігурує п’ята точка? Таке чули? Ну от бачите. Це одне і теж висловлювання. Синоніми там застосовані.

Васю, ти мудрий! Дуже-дуже мудрий!

Та що я все про себе й про себе. Розповідаю далі. Миш сунувся дуже повільно та обережно. Тих  десять сантиметрів дороги попід ґратами мені здавалися кілометрами, а йому то й взагалі, певно, навколосвітньою подорожжю.

Та ось небезпечний  шлях сміливцем нарешті подолано. Без будь-яких втрат Миш опинився в кімнаті поруч Провидиці. Перше, що він зробив, то підсунувся їй під ніс.

− Теплом дме, значить дихає, − доповів нам стан справ. Тоді метнувся до Клеопатри. Та зеленою купкою лежала недалеко від Провидиці.

Поштурхав гострим носом кицюню в бік, полоскотав вухо. Тоді виліз на неї зверху, та всівся біля серця.

− У цієї серце товчеться. Нормально наче.

Я все це спостерігав та  виснував собі, що дарма Миш так легко розкидається п’ятою точкою. Міг би кардіологом працювати. Талантище!

−Може споробуй розштовхати Провидицю. Зараз нам конче треба з нею поговорити, − напружено мовив Баюн. Я собі примітив, що у чорношерстого є якийсь план. Не встиг запитати який, бо Миш, за вже усталеним правилом, бігом взявся до роботи.

Причимчикував до Провидиці й хвостом шарнув їй попід носа. А тоді ще раз. Почулося гучне «»Апчхи». Провидиця ворухнулася, застогнала і повільно підвела голову.

Миш відбіг на безпечну відстань і спостерігав, як вона підводиться з підлоги.

−Вельмишановна пані, маю честь відрекомендуватися. Я – Миш, посол з Мишкурія! –відрапортував, коли Провидиця врешті піднялася й твердо стала на землю ногами.

− Я знаю хто ти. Бачила тебе у видінні!

− Правда! Значить король Маукс не брехав! О, хай пробачить мені великий і могутній король, що я засумнівався у його сміливості! – Миш упав ниць, намагаючись лупнутися чолом об долівку.

− Та все добре ти зробив. Він і справді боягуз! – Провидиця підійшла до Клеопатри, не дивлячись на Миша. Той завмер на секунду після її слів, певно засвоював почуте, а тоді розгублено промовив:

− Але ж ви кажете, у вас було видіння! То ж король про нього й сказав. Він не збрехав.

− Ох, шановний Мишу, − Провидиця зняла з себе потріпаного плаща і мостила на нього Клеопатру, − Ти гадаєш, що усі можновладці  чесні та сміливі? Як би не так. Та твій король валявся у мене в ногах, коли почув, що скоріш за все, йому прийдеться вирушити на пошуки. Його врятувало видіння, яке я побачила після його відвідин.  Так що, в будь-якому разі, він не став би наражати себе на небезпеку. Зрозуміло? Чи з видінням, чи без.

Поки Провидиця говорила, її руки турбувалися про Кльопу. Нарешті Клеопатра лежала вкутана по вуха у плащ бабуськи. Це певно єдине можливе, що для неї можна було зараз зробити. Я глипнув на Баюна. Він пильно спостерігав за діями Провидиці, і скупа сльоза скотилася з його морди та загубилася десь на долівці.

− Все буде добре з нею. Повір мені, - підійшов я до нього та поплескав лапою по спині. Ну я вам скажу, що ніколи не втішав нікого, якось не було в тому потреби. Тобто мені те не треба було.  І з розпачем, окрім свого власного, я теж не зустрічався. Тому, можливо, мої втішання виглядали надто кострубато. Та я вкотре про себе помітив, що змінився. Став сердечніший до інших, чи щось таке.

− Так! Сподіватимемося кращого,  – сухо вимовив Баюн, непомітно тернув лапою щоку і мовив вже до Провидиці.

− Шановна, а ви цю місцину добре знаєте?

Провидиця ствердно кивнула. Як не знати, якщо вона купу літ тут провела.

− То може скажете, як звідсіль вибратися, бо ми б перейшли до більш конкретних дій у боротьбі зі Злом. А так, сидимо й чекаємо невідомо на що.

Провидиця не встигла відповісти, бо втрутився Миш

− Ох! Я ж так і не встиг  вам розповісти до кінця усе, що знаю. Так от шановні, прокинувся я в смердючій ямі набагато раніше за вас.І зробив те ж саме, що й ви. Почав оглядати територію. Поки ви спали, я двічі обійшов яму по периметру і виявив два коридори. Першим я пішов і вийшов біля моря. Він трохи обвалений місцями, але для нас цілком придатний. А коли повернувся і пішов другим коридором, то наткнувся на вас.

Ми слухали, роззявивши пащі. То він, виявляється й вихід уже знайшов. Та це ідеальна ідилія у боротьбі зі Злом  – знайти вихід з пастки.

Баюн хмикнув.

− Дивно, що Зло нас сюди закинуло, знаючи про вихід.

− Я гадаю, що воно не знає.  Я й сама про нього забула. Цією ямою вже давно не користувалися. Ще дві Провидиці до мене її вже опломбували. Бо для ворогів вибудували ось цю кімнату. Зло, мабуть, гадає, що яма це звичайнісінький вигріб. Там морок колись ключі загубив. Нічого не видно.

Провидиця помовчала. А тоді додала.

− Я знаю як врятувати вашу Клеопатру, однак мусите її якось протягнути крізь грати до себе. Біля моря росте трава. Лікує отраву. Я тобі, чорношерстий, зараз її в уяві намалюю. То знайдеш, розтовчеш з морською водою і покладеш  у ту суміш свою звабу.

Ха, не один я допетрав, що Баюн в Кльопку втюрився. От коли виліземо з цього лайна, ото я вже його діставатиму.

Та зараз на кпини, типу "Тілі-тілі тісто  жених і невіста» не було часу. Ми взялися просовувати тіло Клеопатри крізь грати так, щоб жодну частину її тіла не зачепити за залізяччя.

То була нелегка справа. Без обсмаленої шерсті не обійшлося, однак нарешті Кльопа була по наш

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.