Заморожений

чому ти не скачеш, коли тобі морозно?

вгорі лише бачиш зата́єне сонце із іклами

і зранку втішаєшся чужими гіпнозами

розсівшись під зимно розквітлими вікнами

чому замість кави ковтаєш хурделиці?

твоя темна постать, як цятка чорнила на аркуші

у думці із захватом знищуєш межі ці

тимчасом за тебе це роблять товариші

ти тихо захований в пітьмі попід ковдрою

зліпаються вії від шару колючого інею

злітаються марення на арії холоду

у вир гіпнагогій, де начебто вільні ми

посвистують сні́жки під впливом інерції 

ти хочеш зупинки, силкуючись час заморозити

із клаптиків прагнення ліпиш проєкції

себе надихаєш ясни́ми прогнозами

подивишся вкотре на стовпчик термометра

під зимні сонати поклацуєш пальцями змерзлими

посьорбуєш паузи поміж розмовами

й на тлі холоднечі надумуєш щезнути