ВІТРИ НА ПОРОЗІ

Затихають вітри на порозі,

Мовчазними стають навіть поля.

Тут блукає війна по дорозі,

Що схиляє самого короля.

Скільки ж болю ховається в слові,

Скільки втрат ми прийняти готові.

Та все ж у серці вогонь зростає,

І надія у очах палає.

Там, десь за обрієм, світло тремтить,

Де будинки змушені мовчати.

Час тримає, щоб не відпускати,

Забирає й повертає на мить.

Сили бракує, тіло вмирає…

Та проб’ється промінчик, я знаю.

Він – як джерело нової крові,

Джерело надії та любові..

Я ступаю у тишу, там – земля,

Де душа обіймає в дорозі.

Не зруйнувати мовчазні поля,

Коли дують вітри на порозі.

Мирослав Манюк

15.01.2025