Ніби яблуко стежкою

Ніби яблуко стежкою Літо котилось до Осені

У вечірнім саду, де спадало вже листя з гілок.

Поціловані променем сонця, на захід спрямованим,

Ми на зустріч ішли один одному, за кроком крок.

Не спинялися ні на хвилинку, не відпочивали,

Несли кошика з вірністю, ніжністю, щастям, теплом.

Лише мружили очі, як сонце блищало у далі.

Та гадали чи ж подорож ця приведе у любов.

Привела, мов за руку малят, ні на йоту не схибила,

Посміхнулась привітно й лишила коханих удвох.

Ми в цій осені щастям з тобою, Коханий, насичені,

У вечірнім саду, де опало все листя з гілок.

(Жовтень 2024 р.)