Зміст
  • Розділ №1. І нехай таємниці відкриються
  • Розділ №2. Параноя або ж інстинкт самозбереження
  • Розділ №3. Затишний дім
  • Розділ №4. Сон нам лише мариться
  • Розділ №5. Щаслива колючка
  • Розділ №6. Створений чоловіком світ
  • Розділ №7. Посттравматичний синдром
  • Розділ №8. Всесвітній потоп
  • Розділ №9. Пекло на землі
  • Розділ №10. Гарячий поцілунок
  • Розділ №11. Похмілля
  • Розділ №12. Справжні почуття
  • Розділ №13. Компенсація за робітника
  • Розділ №14. Нещасний носочок
  • Розділ №15. Програма божевілля на рік
  • Розділ №16. Оманлива зовнішність
  • Розділ №17. Чесне серце
  • Розділ №18. Таємнича темрява
  • Розділ №19. Колекціонер магії
  • Розділ №20. Марні спогади
  • Розділ №21. Твоя палка аритмія
  • Розділ №22. Манія перфектціоніста
  • Розділ №23. Кожному по парі
  • Розділ №24. Дискримінація за заможністю сідниць
  • Розділ №25. Відьмина служба кол-центру
  • Розділ №26. Прогрес стосунках
  • Розділ №27. Унікальна магія
  • Розділ №28. Пристрасний вечір
  • Бонус
  • Розділ №21. Твоя палка аритмія

    Запах меліси наповнив кабінет. Я дивилась на Алана та мовчки пила з ним свій улюблений чай. Було цікаво розглядати його — такого домашнього, розслабленого, без балакучого ножа у руці. Сьогодні його довгі хвилясті коси були не зібрані, від чого здавалося, що він набагато молодший. Тонкі, сильні пальці ледь помітно описували краї чашки, поки він розглядав мене своїми допитливими очима.

    — Про що задумався? — спитала, щоб хоч якось порушити тишу.

    — Про те, що мені жахливо не вистачає зараз столу у твоєму кабінеті. Чи хоча б ширшого підвіконня, — на тонких губах промайнула грайлива посмішка.

    — А навіщо він тобі зараз здався? — ніяк не могла збагнути. Хоча столу мені теж не вистачало. Обідом мають прийти працівники та встановити новий. Але без нього було якось пусто.

    — Навіщо? — хмикнув чоловік, здіймаючись з дивану. Він повільно пройшовся до тумби, поставив чашку і підійшов до мого крісла. — Бо тумба зайнята, а на дивані совість не дозволить. Щось мені підказує, що ти його теж оживити захочеш скоро.

    — Оживлю, звичайно. Хай тільки розберемося зі злочинцем. А от щодо твоєї совісті...

    — Я заслуговую компенсації за моральну шкоду. Знаєш, як я хвилювався, коли не знайшов тебе в палаті? Мені терміново треба заспокоїтись, — зійшов на шепіт Алан, нахиляючись до моїх губ. — допоможеш?

    — Боюсь, містере Хоум, якщо я вам допоможу, ви зовсім не заспокоїтесь. Тим паче, що скоро прийде перший клієнт, — прошепотіла у відповідь та відклала чашку на підлогу.

    — Ще і як заспокоюсь.

    — Невже? — посміхнулась і поставила долоню на його груди. Під нею відразу ж відчулись сильні, швидкі поштовхи. — Боюсь ваше серце з цим не згодне. Якби я могла на нього начхати, воно б вам сказало щось на кшталт — «Алану, любчику, тікай від цієї відьми, бо вона мене до конвульсій доводить!!!».

    — О, готовий поспорити, що воно б тобі звабливим голосом шепотіло — «О так, красуне, я обожнюю коли ти викликаєш тахікардію. Давай, доведи мене до аритмії і я помру щасливим».

    — Алане! — не витримала я, сміючись на весь кабінет. Це ж треба придумати таке! — Ніколи не думала, що хтось крім мене зможе настільки відчувати соціальні проблеми навколишніх предметів...

    — От бачиш, а ти хвилювалась, що тебе не розуміють... — Алан м'яко поцілував мій лоб і присів. Взявши мою долоню, він переплів наші пальці та рефлекторно почав гладити кісточки. — Послухай, я знаю, що зараз не вчасно, але...влаштуймо побачення? Прийдеш, поговоримо, вип'ємо вина, поїмо смачного.

    — У тебе в кав'ярні Люся, Арчі, ніж, люстра, меню, чашки та Кай. Думаєш вони дадуть нам спокійно поговорити?

    — Тому я пропоную, щоб після роботи ти прийшла в «Тихий дім», а звідти вже підемо до мене чи до тебе. Я правда хочу більше про тебе дізнатись і спокійно тебе цілувати, не думаючи про те, що скаже диван, на якому я тебе обійматиму.

    — Від цього все одно не втекти.

    — Ні, не втекти. Але я не хочу, щоб наше перше побачення коментувала Люся. Боюсь, тоді воно стане нашим останнім.

    — Ти впевнений, що хочеш цього? — я чудово розуміла, наскільки важко жити серед предметів, котрі розмовляли. — Це не лікується, Алане. З часом нічого не зникне. Все одно щось та й оживе.

    — Я знаю. І я зовсім не проти. Але навіщо ускладнювати те, що може бути набагато легшим?

    — Згодна з тобою. Наші відносини ще не настільки міцні, щоб вистояти перед коментарями твого меблепарку. А навіть, якщо вони мовчатимуть, я просто не зможу спокійно говорити з тобою про щось особисте.

    — Говорити — це ще таке. Ти краще уяви, як я беру тебе за руку, тягнусь поцілувати, а тут Арчі: «Майте совість, мені з цього ракурсу нічого не видно! Поверніться до мене, а то я пропущу ваш перший поцілунок, а мені ще вашим дітям розказувати про нього!».

    — Ну ти даєш!!! — реготала, відкинувшись на крісло. На очах виступили сльози від кривлянь Алана. — А Люся напевно видала б щось типу: «Та швидше вже цілуй її, чи тобі для хоробрості налити чогось?»

    — О так! Я більше не довірю їй наливати тобі напої. Ні, ти в мокрій сорочці — це неперевершене видовище, але краще вже вдома. Добре, що хоч вони не бачили тебе такою.

    — Люся б тебе святим назвала, чесне слово. Чого там, я сама тебе подумки так звала.

    — Дарма.

    Алан потягнувся рукою до моєї шиї та повільно поцілував у губи. Його пальці втримували мене, щоб я не могла відхилитись. Сп'янілі сірі очі дивились крізь ледь опущені вії, поки він доводив, що зовсім не мав ніякого відношення до релігії. Мені не вистачало повітря. Стало зовсім душно. Його гарячий язик ледь помітно обвів контур верхньої губи та Алан відсторонився.

    Мої пальці сильно стискали край його сорочки і якби не клієнт, який мав прийти з хвилини на хвилину, ми б навряд чи зупинились на цьому. Святі носочки! На робочому місці. Елайно, ти зовсім клепку втратила?

    — Мені треба терміново оживити диван, — прохрипіла, через пересохлу горлянку. — Якщо мій розум відказує через тебе, хай хоч диван мені почитає лекції про пристойну поведінку на робочому місці.

    Поки я старалась відбиватись, Алан Хоум наглим чином сміявся. Весь його вигляд радів тому, що нас ніхто не коментував і він нарешті зміг спокійно поцілувати мене тверезу. Я прям читала це в його щасливих очах. Насміявшись вдосталь, він вперся лобом в мої коліна, щоб втамувати дихання.

    — Знаєш, я давно не відчувала себе так легко.

    — А я ніколи не хотів ще так не йти на роботу. Не уявляєш собі. Все життя обожнював туди ходити, міг навіть ночувати там, а зараз із задоволенням поспав би прямо тут.

    Раптовий стук у двері звучав надто голосно. Алан швидко здійнявся з колін та випрямився. Від його зляканого вигляду мені стало чомусь до безглуздя смішно. Наче я маленька дівчинка, котра ховала свого залицяльника від мами. Тільки, боюсь, моя мама сама б мені підсовувала кавалерів під ліжко, в шафу чи за двері, просто щоб увірватись через п'ять секунд після мене і сказати — «Тепер, ти, як зразкова відьма просто зобов'язана взяти на себе відповідальність за нього!». З неї б сталося.

    Чомусь мені здавалося, що варто їй дізнатися про Хоума і вона дасть йому медаль за мужність, а в додаток ще і якогось зілля для чоловічого здоров'я — щоб точно внуків дочекатись швидше. В тому, що він їй сподобається, я навіть не сумнівалась. Втім, вимоги у моєї матінки були дуже низькі: щоб любив мене і щоб я любила його. А там, хоч лисий гоблін на одній нозі. Щось мені підказувало, що вона б такому зятеві ще й зілля для нарощування волосся розробила б. І ногу знайшла б у якогось некроманта. Фантазії у неї вистачало, як і дару.

    Чинно попрощавшись з Аланом, я впустила у кабінет нового клієнта та почала слухати про його проблеми. Втім, із моєї голови не виходила думка про вечірнє побачення на його кухні. Про гарячі губи на моїй шиї. Про вмілі тонкі пальці, котрі знали чого хотіли. Алан непогано зумів перемкнути мене з думки про відсутність зачіпок по "колекціонеру" на думку про щось більш важливе. Містере Хоуме, а ви ще той стратег. Так непомітно змінити фокус переживань не кожному дано.

    Втім, варто було передзвонити пізніше бабі Дані та запитати в неї чи не знайшов чогось містер Лоріус. Ця парочка точно щось знайде. Я впевнена, це було лише питанням часу. Вони ідеально доповнювали один одного. Було б чудово, якби всі істоти в нашому світі мали б когось настільки схожого до них. Тоді б ми стали набагато щасливішими.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    LadyZem
    19.11.2023 00:17
    До частини "Розділ №21. Твоя палка аритмія"
    Тільки зараз замислилася: Алан же теж має бути нелюдом? А яким? Вони ж там всі якісь нелюди, чи ні? А може на початку вже згадувалось хто він, а я пропустила? Помилок доволі багато, але історія затягує не на жарт. Дякую ❤️
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше