Зміст
  • Розділ №1. І нехай таємниці відкриються
  • Розділ №2. Параноя або ж інстинкт самозбереження
  • Розділ №3. Затишний дім
  • Розділ №4. Сон нам лише мариться
  • Розділ №5. Щаслива колючка
  • Розділ №6. Створений чоловіком світ
  • Розділ №7. Посттравматичний синдром
  • Розділ №8. Всесвітній потоп
  • Розділ №9. Пекло на землі
  • Розділ №10. Гарячий поцілунок
  • Розділ №11. Похмілля
  • Розділ №12. Справжні почуття
  • Розділ №13. Компенсація за робітника
  • Розділ №14. Нещасний носочок
  • Розділ №15. Програма божевілля на рік
  • Розділ №16. Оманлива зовнішність
  • Розділ №17. Чесне серце
  • Розділ №18. Таємнича темрява
  • Розділ №19. Колекціонер магії
  • Розділ №20. Марні спогади
  • Розділ №21. Твоя палка аритмія
  • Розділ №22. Манія перфектціоніста
  • Розділ №23. Кожному по парі
  • Розділ №24. Дискримінація за заможністю сідниць
  • Розділ №25. Відьмина служба кол-центру
  • Розділ №26. Прогрес стосунках
  • Розділ №27. Унікальна магія
  • Розділ №28. Пристрасний вечір
  • Бонус
  • Розділ №26. Прогрес стосунках

    «Тихий дім» сьогодні виглядав напрочуд малолюдним, хоча увечері тут зазвичай збиралося багато відвідувачів. Дійшовши до входу, я привіталася з дверима і вирішила виправити вселенську несправедливість. Килимок мав ім'я, барна стійка теж, а от вони — ні, хоча за цей час стали для мене досить близькими.

    — Справді? — зраділи дверцята, коли я заявила про своє бажання. — А як ти мене назвеш?

    — А як би ти хотіла? — посміхнулася.

    — Олівія! До нас якось заходила дівчина, її так звали. Красива — жах. А сама по собі дуб дубом. До неї один чоловік залицявся, а вона ще більш дерев'яна за мене виявилась. От я б його точно не змусила довго чекати. Шкода, що він не очікував такого щастя...

    — І що ти зробила? Відчинила йому свою душу в лоб? — по доброму перепитала. Все-таки ці предмети, як малі діти. Іноді зовсім не думали, що говорили.

    — Та ні...Згадала уривок з твоєї пам'яті про Стокгольмський синдром, ну і вирішила на практиці перевірити, — зніяковіли двері. Від спогадів аж скло запотіло, а я зрозуміла, що справи в кафе ідуть не так вже й добре. — Він коли виходив, я йому штани прищемила...ну і трохи зад...Сказала, що не відпущу. Все, як в книжці. А він, гад такий, втік, залишивши на пам'ять шматочок тканини...

    — Олівія! Ти ж могла йому серйозну травму нанести! Хіба так можна??? — занепокоїлась я, розуміючи, що всі ці конфлікти прийшлося розв'язувати Алану.

    — А йому, значить, можна було мене лапати за бік?! Що це за стандарти такі? Якщо він до мене лізе, то це норма. А якщо я до нього, то це погано??? Не розчаровуй мене, Ело!

    — Олівія! — почала я, але була перебита Каєм.

    — Доброго вечора, пані відьмо. Радий бачити вас здоровою, — він поправив чорний фартух і ледь посміхнувся. Видно вечір був досить веселим. — Сідайте, я покличу Алана.

    — Насправді, я хотіла б поговорити спочатку з вами.

    Кайтон підвів брову і рукою запропонував сісти за вільний столик. Деякий час ми роздивлялися один одного, стараючись прочитати думки. Але телепатія була не моїм талантом, тому я заговорила першою:

    — Як у вас просувається з Нортоном? Амулет допоміг вирішити непорозуміння?

    — Ну, як вам сказати... — протягнув Кай, протираючи потилицю. Моя брова здивовано здійнялася, поки мозок придумував нові проблеми, з якими могли стикнутися ці двоє. — Прогрес є. Остання наша зустріч відбулася без фінгалів і кулаків, хоча дуже хотілося.

    — Що ви! Це ж чудова новина! А поговорити вдалося? — не відставала я з допитом. — Ну, не тягніть, мені ж цікаво...

    — Вдалося, хоч і не довго. Вистачило, аби я повірив у справжність його почуттів. Хоча без амулета теж повірив би... — на блідуватому лиці чоловіка з'явилася ледь помітна посмішка. — Цей дурень додумався розбудити мене посередині ночі.

    — Тільки не говоріть, що він до вас через вікно пробрався! — не витримала я, згадуючи свої настанови для Нортона.

    — Та ви що, він же не настільки з глузду зійшов. Просто дзвонив, доки я не відповів.

    Вперше в житті я вирішила тактично промовчати заради блага свого клієнта та моїх нервів. Якщо Кай був настільки впевнений у вищому ступеню адекватності своєї пари, то най воно так і залишиться. Кінець кінцем я не мала права розголошувати подробиці своїх клієнтів. Особливо, коли це могло спровокувати ще один фінгал під оком і чергове вдирання в мою квартиру з окупацією дивану.

    Поки я з професійною посмішкою психолога дивилась на Кайтона, він витягнув зі своєї кишені амулет та протягнув його мені.

    — Дякую. Якщо це все, то я покличу Алана.

    — Не треба. Я сама підійду до нього. Теж є розмова.

    Сховавши амулет в кишеню піджака, я здійнялася на ноги й попрямувала на кухню. Алан стояв, прихилившись головою до холодильника. Видно Олівія гарно потріпала йому нерви сьогодні, своїми залицяннями. Чоловік виглядав втомленим та сонним.

    — Привіт, Алане.

    — Ело? А що ти тут робиш? Вже звільнилася? — зрадів він, відразу ж підходячи та згрібаючи мене в обійми. — Не уявляєш, який сьогодні божевільний день...Мені терміново треба побути з тобою, а то скоро зійду з глузду.

    — Послухай... — зніяковіла, не знаючи як сказати про зустріч зі столяром. — Пам'ятаєш, як Люся намішала мені коктейль і я хотіла перевірити, як цілуюсь?

    — Ще б не пам'ятати.

    — А Лорда пам'ятаєш, на якого я чхнула?

    — Звичайно. Якби не він, ти б від мене ще довго бігала, — посміхнувся кухар. — Чому питаєш?

    — Так ось. Він, як виявилося, був столяром і сьогодні зібрав мені новий стіл...

    — Тільки не кажи, що він тобі подобається. Чесне слово, прив'яжу до холодильника і буду смажити картоплю, поки не зможеш без мене жити, — буркотів Алан, стискаючи мене сильніше в обіймах. — Навіть не думай, що я тебе відпущу.

    — Та не подобається він мені, заспокойся, — ледь вирвалася зі сталевої хватки. — Виявилося, що я на п'яну голову йому пообіцяла повечеряти. Так що я тебе попередила, аби обійтися без сварок.

    — Він тобі точно не подобається?

    — Алане, я від меблів тікаю, не те що від людей. Мені не потрібні ще одні відносини. Тут з нагальним розібратись би... Та й давай відверто, хто мені ще зможе так смачно готувати зранку? І хто крім тебе ще зможе терпіти весь цей меблепарк? А, щоб ти знав, мій диван ожив знов і жалівся на самотність. Так що я тепер ще й психолог для диванів і сваха. Прийдеться таскати з дому софу, аби влаштувати йому особисте життя.

    — Тільки нашим не кажи, а то теж захочуть. Якщо ще чашці можна оживити іншу чашку, то для Люсі прийдеться оживляти винну шафу. А я ще не готовий до нових пригод.

    — Як я тебе розумію. Хочеться просто спокійно поспати, без буркотіння на вухо... — жалілася я і безпардонно забралася пальцями під сорочку Алана. Він певно не очікував такого, бо закам'янів на місці. — Ти чого? Ми ж спали разом.

    — Я нічого... — Алан ткнувся губами в моє плече і відсторонився трохи. — але спали ми окремо, Ело. І в мене не така вже й чудова витримка, а попереду ще твоя вечеря з якимось бовдуром і декілька годин зміни. Пошкодуй мене, будь ласка...

    — Тобто окремо??? — згадався ранок, коли я червоніла і шукала відмовки про випадковий секс.

    — Ось так от. І не дивись на мене так, ти сама придумала все це. Я просто тактично уникав цієї теми, аби ти менше хвилювалася.

    — І використовував з вигодою для себе, — констатувала факт. Якби не та ніч, я б так і сторонилася його. Хоча вже було пізно.

    — Так. Бо ти перестала після цього вважати мене чужим і спокійніше реагувала на мою турботу. Чесно? Я не шкодую про це. І дуже сподіваюсь, що ти не будеш на мене довго сердитись.

    — Я не злюсь, Алане... — похитала головою, збираючись із думками. — просто здивувалася...ще й та п'янка в підсобці...

    — Шкодуєш? — чоловік пустив мене і спокійно подивився в очі. Було щось в його погляді таке, що не давало збрехати.

    — Ні. Але поки що світити мокрою блузкою перед тобою не буду. Хоч ти там і так вже майже все бачив. Немає чого провокувати...

    — Повір, Ело. Мене не треба провокувати. Достатньо просто побачити тебе і все. Ніколи не думав, що буду настільки гостро на когось реагувати... — чоловік сперся на тумбу руками. Не довго думаючи, я повільно підійшла ближче і ледь відчутно поцілувала. — Ело...

    — Що? — прошепотіла, ледь торкаючись його теплих губ. — Не подобається?

    — Будь моєю дівчиною. Офіційно. Відсьогодні. — Алан спокусливо цілував після кожної фрази, тримаючи в обіймах. Збоку пролунав сигнал духовки, збиваючи з думки. — А увечері скажемо разом про це нашому меблепарку. Згодна?

    — Згодна. А потім відсвяткуємо у твоєму домі. Де не буде балакучих дверей і диванів.

    Поцілувавши ще раз Алана, я ввіткнулася в його ключицю носом і постаралася вирівняти дихання. Зупинятися зовсім не хотілося, але до кінця вечора залишалося понад дві години. Сподіваюся, його нічого не зіпсує.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.