СВІТ БЕЗ МЕТИ

Вони стоять, мов тіні в темноті,

Бояться крок зробити у пітьмі.

Їм страшно впасти, збитися з путі,

Тож гинуть у нестійкості самі.

Не сміють рук підняти до зірок,

І кожен день – це марний їхній крок.

Вони мовчать про лагідне життя,

Яке веде у вічне забуття.

Вони мов камінь, що у річці спить,

Який нікуди зовсім не пливе,

Їх світ давно метою не живе,

А в їхнім небі - сірість, не блакить.

Та поки серце має каяття,

Є шанс змінити все своє буття,

Зірвати з карми той важкий замок

І рушити в життя без помилок.

Живий лиш той, хто бачить у пітьмі,

Хто не боїться збитися з путі,

Чиї думки всі по життю прямі,

Думки які не гаснуть в темноті.

Мирослав Манюк

27.02.2025