Нікому не потрібна

Куди поділись всі? Де ті слова,

Що гріли душу, що давали крила?

Чому тепер лиш тиша і трава,

І серце, що без бою вже втомилось?

Друзі, мов тіні, згасли без сліду,

Вітром розвіяв спогади холодні.

Я кликала – а відповідь у лід,

У ніч, що стала вічно безвихідна.

Я ніби є, та наче і нема,

Світ не помітить, якщо зникну раптом.

Сама собі... Порожня, мов зима,

Що не питає, чи болить нам втрачено.

Та, може, десь у темряві отій

Є промінь, що проб’ється крізь страждання?

Я ще стою. Я досі ще живу.

І, значить, маю шанс на світло зрання.