Захоплення

Після вчорашнього свята, Зехстер ледве відкрив очі. Та навіть будучи осліпленим щастям, він побачив, як хтось стояв біля дверей його спальні та махав рукою, закликаючи його вийти. Зехстер встав з ліжка так, щоб не розбудити Гарсану, та зняв і так вже не потрібну краватку.

- Еліасе? Чого ти так рано? – прошепотів Зехстер.

- Зараз вже дев’ята ранку. – теж прошепотів Еліас.

- Все одно рано. Чого ти хотів?

- Сарат зник. – ця новина ледь не збила чоловіка з ніг, та на щастя поруч був Еліас, який вчасно схопив його за руку.

- Тихіше, наречений.

- Як «зник»?! – ледь не закричав чоловік.

- Не знаю. За звичай з восьмої години він вмикає музику, але сьогодні – цілковита тиша! – вони вийшли з кімнати та закрили двері.

- Скажи Япі та Мазріско – нехай розшукують його на окупованих планетах. – отримавши наказ, Еліас побіг у бік машини.

- Він не міг далеко втекти… - заспокоював себе Зехстер, хоч сам серйозно у це не вірив.

Мазріско та Япа, коли дізналися про новину, почали обшукувати планету Аве. За словами Еліаса, поки вони шукатимуть хлопця там, він буде вести пошуки на планеті Ан.

Повернувшись з порожніми руками, шукачі зустрілися з розлюченим Зехстером:

- Де Сарат?!

- Немає. – зізнався Мазріско. – Ми розшукували всю Аву. – але чоловіка така відповідь не влаштовувала чоловіка:

- Щ означає «немає»?! Ні в чому не можна на вас покластися! Де Еліас?!

- Хіба він… - хотів задати питання Мазріско, та його перебив Зехстер:

- Так, він досі не повернувся! Я з ним намагався зв’язатися, але він був поза зоною досягнення! – не встиг він вдосталь накричатися, як до зали забіг хлопець у синьому светрі.

- Де тебе чорти носили?! – Зехстер не тямив себе від люті, навіть коли побачив Еліаса.

- Його не було на планеті Ан! – доповів Еліас.

- Лишається лише Ог… - заспокоївся та зробив висновок Зехстер.

- Я піду туди та викраду Сарата! – виступив з промовою Еліас, на що отримав запитання від Мазріско:

- Звідки таке бажання? – голубої очі Еліаса прикипіли поглядом до Зехстера. Він впевнено та нешвидко сказав:

- У мого друга вкрали сина! Це не бажання, а реакція! – ці слова здивували своєю сміливістю всіх присутніх, але покласти руку на плече Еліаса та подякувати знайшлися лише у Зехстера.

Еліас знову побіг у бік машини і полетів до планети Ог. Діставшись її поверхні, хлопець впав на землю та поповз у бік штабу.

Тільки він дістався дверей штабу, як почув, як зсередини йдуть звуки чиїхось кроків та голосу:

- Треба їх перевірити на міцність. Хоча, я вже впевнений, що вони готові давати відсіч. – Еліас, який не хотів розкривати свою присутність, сховався праворуч від дверей, але там він впав на купу машин.

- Ти? – почув над своєю головою Еліас. Та навіть не піднімаючи голови, він здогадався, що його застукав Сава.

- Що ти тут забув? – Еліас повернувся до чоловіка половиною обличчя, та замість відповіді він крикнув йому:

- Віддай Сарата!

- А совість тобі не віддати? – коли хлопець у синьому светрі спробував встати, спираючись на одну з машин, сильна рука Сави відкинула його назад.

- Що там таке? – запитала Жанк, коли стояла біля дверей.

- Нічого. – відповів Сава, не випускаючи з поля зору Еліаса:

- Просто тут одна синя бурулька до нас завітала. Ворожа бурулька.

- Бурулька? – перезапитала дівчина, на що почула від чоловіка:

- Слухай, Нінон, чи як там тебе. Просто передай іншим, щоб трохи почекали, бо… - він не встиг договорити послання, бо Жанк встигла дійти до них.

- Ти? – прошепотіла Жанк, побачивши Еліаса на купі чорних машин.

- Як оригінально. – пробурмотів Еліас. – А інших займенників не знаєте?

- Помовчи! – вирвалося у Сави.

- Послухайте, - сказав до них Еліас. Він із свого серйозного зробив таке злякане обличчя, що дівчина та чоловік не повірили тому, що побачили.

- Я ж не собі його хочу привласнити! Я ж хочу його повернути Гарсані та Зехстеру, бо Сарат – їхній син!

- Це ми й без тебе знаємо! - сердито сказав Сава, схрестивши руки на грудях.

- А я не знала. – подумала Жанк, та сказати це перед Савою не наважилася.

- Ви ж знаєте, що, якщо я не поверну їм сина, то вони… - його перервав звук брязкання зброї, а за секунду перед його шиєю надвисла блискуча шабля.

- Ти?.. – прощебетав Еліас, коли побачив ту, хто тримала цю зброю:

- Як оригінально! – крикнула дуже голосно на нього Гарсана.

Жанк побігла всередину штабу по допомогу і за хвилину Еліаса оточили всі люди з планети Ог – Бріт, Сава, Жанк, Делюнджин та Пулос, - і всі бачили одну й ту саму картину: заплакана, з насупленими очима та обручкою на безіменному пальці, Гарсана тримала шаблю майже перед малим підборіддям Еліаса.

- Як ти втекла? – прошепотів хлопець, спрямувавши свої сині очі на жінку.

- Не твоя справа! Як і Сарат! – відповіла йому Гарсана, яка вже була на межі від того, щоб застосувати свою зброю.

- Досить, Гарсано. – наказав їй Сава. – Дозволь мені задати одне питання цьому шукачеві негаразд. – Гарсана подивилася на чоловіка, відвела шаблю від Еліаса та підійшла до Бріта.

- Що тут трапилося? – запитав у жінки Бріт, але відповіді не отримав.

- Еліасе. – мовив до хлопця Сава:

- Ти задоволений дружбою Зехстера? – хлопець повернув своє здивоване та сповнене недовіри обличчя до Сави.

- Я й гадки не маю, як довго ти його знаєш, але, якщо ти зневіришся у ньому… - Сава не став договорювати, сподіваючись, що Еліас і так все зрозуміє.

- Як ти сказав, чи задоволений я дружбою Зехстера? – перепитав Еліас та встав на ноги.

- Так. – підтвердив свої слова Сава, на що почув від Еліаса тихе та водночас невимушене слово:

- Задоволений. Бо інакше я б уже давно зник у рідній Галактиці. – Сава, отримавши таку відповідь, глибоко вдихнув та заплющив очі. А коли розплющив, то сказав жінці:

- Гарсано, продовжуй! – тільки-но Сава відійшов від Еліаса на пару кроків, як на його попередньому місці опинилася Гарсана.

- Ви не лишили мені вибору. Самогубці. – сказав спокійним тоном Еліас та склав руки у кулак. Коли й досі зла жінка навела шаблю на плечі супротивника, як той вмить подув у свій кулак та доторкнувся до клаптика землі біля жінки…

- Як ти це… - ледве сказав Бріт, який разом з іншими відійшов від бійців, щоб не потрапити під кригу, яка йшла від ще нещодавно зеленої трави.

- Самогубці. – повторив Еліас та відібрав шаблю у Гарсани, яка наполовину примерзла до землі, і лише її ноги намагалися зробити бодай якийсь рух.

- Схоже, я засмучу Зехстера… - пробурмотів задоволений собою Еліас та зламав змерзлу шаблю на дві частини.

- Останній шанс, Гарсано! – накричав на неї Еліас:

- Повертайся по-хорошому, або станеш купою криги! – він стукнув своїм чорним чоботом об землю і вся її поверхня вкрилася товстим шаром льоду, який наближався до жінки.

- Ні! – вона відірвала ноги від криги та, стрибками, покинула поле битви.

- Та годі тобі вже! – Еліас не встигав доторкнутися до неї, щоб заморозити, через що зупинився на пів дорозі.

- Де ж вона?! – злякався Еліас, коли, озирнувшись довкола, він не знайшов нікого, крім високих дерев, до яких ще не дійшла крига.

- Що ви замислили? – крикнув Еліас та склав руки у замок, створивши таким чином крижану копію алебарди.

- Іменем планети Ог! – почув він з чотирьох різних боків. Та не встиг він змахнути своєю зброєю, як його осліпила темрява якоїсь тканини. За дві секунди Делюнджин зв’язав хлопцеві руки й ноги, а Пулос та Бріт у цей час тримали ворога.

- Що будемо з ним робити? – запитала Жанк у присутніх, коли впевнилася, що Еліас міцно зв’язаний.

- Відправимо назад, на Ден. – сухо відповів Сава, здивувавши присутніх.

- Але ж він хотів забрати мого сина! – не розуміла його слів Гарсана, на що чоловік лише поглянув у її бік та додав:

- Не думаю, що зараз Зехстера хвилює відсутність саме Сарата. – на це у жінки не знайшлося аргументів.

- Відправимо його назад. – повторив свої слова Сава, розв’язуючи ноги Еліаса. Він взяв та поклав хлопця у його машину та закрив за ним двері.

- Пропозиція все ще в силі. – прошепотів йому наостанок Сава.

За хвилину транспорт з полоненим уже покинув Ог та прямував до планети Ден.

- Дурень! Хто мені тепер поверне мій фрак?! – закричав раптом Бріт, порушивши цим мовчання.