Захоплення

- Так, все. Досить читати! – оголосила брюнетка, на що її тезка сказала:

- Може хоча б із собою це візьмемо?

- Нащо?

- Це ж цікаво!

- Ні. Ходімо. – у результаті ці дві Олени залишили папірці та кімнату покійного у спокою…

« Четверте лютого. Як я згадував раніше, завтра мають приїхати новенькі. Та цього разу, якщо Гарсана не бреше, це має бути правда.

До речі, про Гарсану: на її територію(підкреслюю, саме територію, бо планету невдовзі поділять між новенькими) почав зазіхати Фацур. Це я ще мовчу про шпигуна, який прокрався на планету і чиє обличчя не може розпізнати навіть молоде око Сарата! Сподіваюся, що до утилізації не дійде. Я, звісно, не дуже люблю Фацура, але ж не настільки!» - раптом двері кабінету Бріта вдарилися об стіни і всередину вбіг майже червоний Пулос. Перш ніж він встиг щось сказати, Бріт зробив йому зауваження:

- Ти ба, цього разу у штанах!

- Там, на сусідній планеті, Фацур! – крикнув хлопець у синьому комбінезоні.

- І що?

- Та дослухайте! – підійшов ближче до чоловіка Пулос, і, ледве переводячи дихання, продовжив:

- Фацур оголосив війну територіям Гарсани та тим, які без господаря! Він хоче їх загарбати! – останні слова здивували Бріта більше за перші. Навіть він облишив ідею щодо створення імперії з цих чотирьох планет.

- Навіщо?

- Не знаю, та ходімо хутчіш! – Пулос потягнув Бріта за рукава фрака, щоб той пішов за ним.

- Що він замислив? – запитав у хлопця чоловік, коли ті вибігли на вулицю.

- Точно не знаю, та я вчора бачив, як Фацур діставав білі хлібці зі смітника… - відповідав хлопець, вмикаючи машину, яка тут замінювала міст між всіма чотирма планетами; на вигляд від земної вона відрізнялася лише тим, що не мала коліс.

- А то були ті самі багети, які Фацур готував на свято!

- І яким макаром цей хліб опинився у смітнику? – не розумів Бріт.

- Не повірите! Його викинула Гарсана, на очах у Фацура! – закінчив Пулос, коли сів за кермо та завів двигун.

- І через якийсь хліб він готовий прибрати до руку чужі землі?! – не вірив своїм вухам Бріт. Хлопець попрохав чоловіка не ворушитися, бо от-от почнеться зліт у небо.

- Хай там який у нього мотив, ми маємо зупинити його! – додав Пулос, коли їхній транспорт приземлився на сусідній планеті.

- Але як?

- На місті й вигадаємо!

- Це погано… - пробурмотів Бріт та вийшов з машини. Він відчув крізь черевики зелену траву, якої на цій планеті було більше, ніж на трьох інших.

- Скоріше! – сказав до чоловіка Пулос, бо недалеко від них пролунав вистріл. Звук лунав за кущами, які тут росли майже на кожному кроці. Оминувши десяток рядків кущів, Бріт і Пулос побачили, як Фацур тримає скручені руки Гарсани і чекає на відповідь обеззброєного Сарата. Пулос, в надії якось допомогти, вистрибнув з-під кущів, але до Фацура добігти не встиг - Гарсана вдарила Фацура у обличчя своєю головою та звільнилася. Пулос схопив Фацура зі спини і повалив здивованого не на жарт хлопця на землю.

Коли Фацур відкрив очі, то побачив перед собою Гарсану й Сарата, які тримали у руках шаблі.

- Навіщо тобі це? – запитав у хлопця Сарат. Хоч цей підліток був молодший за Фацура на 15 років, на «Ви» він до нього маже не звертався.

- Відповідай! – повторив хлопчик, та Фацур лише тихо посміявся.

- Фацуре, - звернулася до нього Гарсана. – Навіщо ти підпалив сусідні землі? Ти ж знаєш, що тут всюди стоять камери, які фіксують кожен наш рух. – на це Фацур лише сухо відповів:

- Так.

- І…?! – Сарат підставив шаблю ближче до поваленого Фацура, та зеленоокий, не злякавшись, сказав:

- Мені що, дійсно треба зізнаватися ні у чому? – він похихотів та звернувся до кущів, де ховався синьоокий чоловік та сказав:

- Я прагну утилізації, щоб не бачити тебе, Бріте! – така відповідь шокувала всіх присутніх, навіть шпигуна.

- Заради цього, я висушив ті залишки земель, над якими ніхто не мав влади, і перетворив їх у пустелі! Навіть якщо Бріт використає свою магію та заповнить це місце водою, це не допоможе… - Фацур перевів свій байдужий погляд на Сарата:

- Та я не збирався робити таке з територією твоєї мамки!

- Ах ти… - з кущів вибіг Бріт, весь фіолетовий від люті, і, схопивши Фацура за плечі, почав лупцювати його по щоках.

- Та годі вже! – розняла їх Гарсана і продовжила:

- Фацур знав, на що йде. Тому…

«Може це я наврочив, а може й не я , але сьогодні на Землю повернувся Фацур. Єдине, чого я розумію, це чого він не зробив так раніше? Не в сенсі зробив із тих оазисів такири, а пішов у відставку? З такою непередбачуваною погодою та природою я б сам пішов, навіть якби це була остання незаймана й недосліджена планета у всесвіті. Та навіть якщо він і справді пішов через мене, той нехай!

Я ще пам’ятаю, як цей землянин вперше сюди прийшов - ось то було смішно! Він думав, що планета прийме його гостинно, а дзуськи! Майже тричі за його сім років дослідження здіймалися смерчі та посухи.

Сподіваюся, йому буде краще на Землі…»