Захоплення

Мазріско «заселив» Саву, Бріта, Жанк та Пулоса у в’язницю, яка розташовувалася під штабом Дену; Япу та Еліаса він визволив, а от із Саратом була проблема – його й досі не знайшли.

Особливо небезпечних, тобто Саву, Бріта і Жанк (Пулоса вони не вважали за небезпечного), Зехстер та Мазріско закували у кайдани.

Від тепер Зехстер забороняв Гарсані відходити від нього за меж штабу та планети взагалі, тому її становище було нічим не кращим за становище полонених.

- Хто знає, що вони з тобою зроблять! - так пояснював Зехстер свою заборону:

- Особливо цей… - вказав чоловік на Саву, який, здавалося, дивився прямо в очі Гарсани.

- Ходімо звідси. – запропонувала Зехстеру Гарсана, на що той погодився та взяв її за руку.

- Зрадниця. – прошепотів Сава, дочекавшись, поки парочка піде та закриє двері підвалу.

- Вона ж не винна, що її коханий виявився таким! – Жанк заступилася за Гарсану:

- Якщо чесно, мені її навіть шкода.

- Мені теж її шкода, - підтримав її Бріт. – але досить зайвих слів. Треба щось робити. – у цей самий час, він з сумом дивився на свої повністю замуровані руки.

- І що ви пропонуєте? – запитав у оточуючих його людей Пулос та оперся об стінку кам’яного приміщення.

- Я можу допомогти! - обізвався ще зовсім юний голос, що лунав поза межами в’язниці. Як єдина дієздатна особа, Пулос підійшов до грат та подивився крізь них.

- Сарат?! – здивувався хлопець, коли побачив добре знайомі жовті очі підлітка.

- Сарате, - крикнув до хлопчика Бріт. – ти знаєш де у них кухня? Чи зборище продуктів?

- Нащо?

Знайди там лимону кислоту та соду. Я чув, що, якщо їх змішати, то ця суміш може зробити замÓк іржавим. – дослухавши до кінця, Сарат вибіг з в’язниці. Опинившись на верхньому поверсі, Сарат повернув до кухні, яка розташовувалася майже біля виходу зі штабу планети Ден. Це було досить маленьке приміщення, прикрашене червоною та помаранчевою плиткою. Біля плити стояв Мазріско та додивлявся свій шостий сон, поки поруч варилася якийсь суп. Позаду Мазріско була комора, у якій і зберігалися всі продукти. Пачка соди стояла поруч із чоловіком, та це не завадило Саратові її забрати. З коробкою та трьома лимонами хлопчик що є духу вибіг з кухні.

Опинившись біля в’язниці, Сарат повторив вказівки Бріта і вичерпав усю суміш на цей замок, але він навіть не змок, а ніби увібрав вологу у себе!

- Як це?! – не зрозумів цього Сарат, на що почув таке пояснення:

- Цей замÓк зі спеціальної суміші. Її бере хіба що ядерна бомба.

- Хто це з тобою, Сарате?! – злякалася Жанк, бо цього питання ніхто з полонених не задавав. Хлопчик, підготувавши до бою кулаки, обернувся до джерела голосу лицем.

- Еліасе? – Сарат особисто бачив, як Еліас довго лежав непритомним; він іі не думав, що Еліас так швидко прийде у себе. Сарат почав шукати свою маленьку шаблю, але слова Еліаса змусили його передумати шукати самозахист.

- Стій. Не поспішай. – хлопець у синьому светрі обшукав кишені своїх джинс, дістав звідти маленький срібний ключ та підійшов до в’язниці.

- Сафаелю. – звернувся юнак до прикутого чоловіка:

- Та пропозиція ще у силі?

- Я ж тебе тоді вдарив. Дуже сильно. – здивувався такій поведінці Сава:

- Ти ще досі хочеш до нас приєднатися?

- Так. – Еліас відкрив двері та, випустивши всіх з кайданів одним й тим самим ключем, закрив двері в’язниці знов, ніби ніхто звідти й не виходив. Вони вийшли на світло, до першого поверху ворожого штабу; він був оснащений кам’яними стінами та мармуровою підлогою.

- За мною. – віддав команду хлопець і побіг в інший кінець поверху.

Приміщення було значно меншим, ніж на інших планетах, тому до її кінця наші повстанці добігли буквально за п’ять хвилин. Еліас зупинився біля порожньої чорної стіни та почав колупатися у задніх кишенях своїх джинс.

- Це ж просто стіна! – не розумів його дій Сава та спіймав себе на думці, що Еліас може їх обманювати.

- Це не просто стіна… - заперечив хлопець та дістав з кишень плоску дверну ручку; він вставив її у непомітну дірку у стіні, поворушив та відкрив давно запилені двері, які відкривали вид на вулицю.

- Зараз біжіть до машин та повертається на Ог. Зехстер доручив мені його стерегти, тому проблем щодо вашого зникнення виникнути не повинно. – сказав до всіх Еліас.

- А якщо вони все ж дізнаються, що нас немає? – запитав Сава, нащо почув від синьоокого хлопця:

- Я про це подбаю. Мене не запідозрять у будь-якому разі!

- А як же Гарсана? – запитав Сарат. Еліас не знав, що відповісти, тому просто пробурмотів:

- А що Гарсана?.. Вона ж…

- Без мами я не піду! - обурився Сарат. На це Пулос лише розвів руками:

- Але ж Зехстер ходить за нею по п’ятах! Якби ж ми могли їх розділити…

- Є варіант забрати її силою… - запропонував Еліас і додав: - Але де вірогідність того, що вас знову не ув’язнять? Ми можемо втекти хіба що зараз. Без Гарсани. – це змусило всіх присутніх переглянутися.

- Вона мій друг! – сказав нарешті Бріт. Всі звернули на нього увагу:

- І мій теж! – додав Пулос.

- І мій! – додали Жанк та Сава.

- А я друзів не кидаю у біді! – сказав більш голосно Бріт, у чому його знову підтримали всі присутні, крім Еліаса.

- Що ви цим хочете сказати? – лише покліпав очима хлопець. – Що ви всі за те, щоб розділити цю парочку заради того, щоб відновити дружбу, навіть якщо Гарсана вас за це може зненавидіти, або, у гіршому випадку, якщо вас самих розділять? Де логіка?

- Ми цього не казали! – обурено сказав Сарат. Еліас сказав у свій захист, що:

- Я ж сам чув, як Бріт казав «а я друзів не кидаю!». – та схрестив на грудях руки. Він тяжко зітхнув та сказав більш спокійним тоном:

- Послухайте... – але Еліаса перервав якийсь шум. Пил піднявся вгору, а земля почала здригатися; та навіть у цьому шару пилу можна було розгледіти жіночий силует, який тримав у правій руці меч.

- Цього я й боявся. – пробурмотів Еліас, коли побачив зелений спортивний костюм, який нагадував військову форму. Всі крім хлопця вибігли зі штабу через двері Еліаса та, зачинивши вихід, сховалися за стіною в’язниці:

- Чому ти тут? – запитала у Еліаса Япа, коли дим від пилу розвіявся.

- Я якраз збирався на Ог. Сарата не знайшла?

- Ні.

- Тоді продовжуй шукати! – сказав Еліас, що змусило жінку піти до кухні.

- Я думала ти його знайшов.

- Тільки-но приїду на Ог, розпочну пошуки. – запевнив її Еліас та чекав,

поки жінка зникне з його поля зору, та в неї знайшлося ще одне питання до Еліаса:

- Тебе підвезти?

- Ні, спасибі. – отримавши відповідь, жінка у зеленому пішла до виходу зі штабу. Еліас зітхнув та відчинив свої таємні двері, за якими, у колі, стояли «полонені».

- Що у вас там? – запитав Еліас. Він не розумів, чому вони не тікають.

- Мазріско. – повідомив йому Сава та поклав на стінку непритомного чоловіка.

- Тепер тікайте. Поки не прокинувся. – попередив їх Еліас та зачинив за собою двері. Він вчасно сховав у кишені дверну ручку, і Мазріско, прокинувшись, не зміг побачити, звідки Еліас витягав цю ручку.

- На волі! – раптом заволав Мазріско. Ці крики та подальші звуки лупцювання стіни зацікавили Япу, яка нещодавно закінчила обідати. Вона побачила, як до виходу біжить Еліас, і, нічого їй не пояснюючи, він сів у єдину машину, яка лишилася та злетів на сусідню планету. Мазріско був із зав’язаними руками та блідим лицем, але це не зупинило його перед тим, щоб почати бити головою об двері Еліаса, яких він не бачив.

- Це лише стіна! – жінка не розуміла його дій, тому розв’язала напарника.

- Вони відкрили частину цієї стіни як двері та втекли!

- А Еліас… Він ж тут був! – Япа почала думати, що Еліас зрадив їхню спілку, але їй у це мало вірилося.

- Він побіг разом з ними! – додав Мазріско. – Наш Еліас або герой. Або зрадник!

- Хто зрадник? – запитав Зехстер, який тільки що підійшов; позаду нього сумно стояла Гарсана.

- Я кажу, що Еліас є або зрадником, або героєм! – повторив Мазріско.

- Чому? – знову запитав чоловік, який тримав дружину за руку.

- Бо полонені з планети Ог зникли разом з Еліасом!

- Як зникли?! – не повірили своїм вухам Зехстер та Гарсана. Він та інші його приятелі вибігли на вулицю, але замість авто побачили порожні землі.

- Вони забрали наші машини! Ми заручники Дену! – запанікував Мазріско.

Оглянувши поверхню, на якій вже давно не росла трава, Япа запитала у Зехстера:

- Коні ще залишилися? Ті, якими Делюнджин торгував? – на це всі лише розвели плечами. Тут їх налякав чиїсь гомін та стукіт підків.

- Не залишилися! – почули загарбники бас чоловіка у синій масці. Зехстер ледь не впав, побачивши, як орда коней бігла у їхній бік, а на найбільшій сидів сам чоловік; він наказав скакунам зробити стрибок і всі як один тварини розбіглися у різні бокиі. Ніхто з загарбників не побачив маленьких ракет, прикріплених до сидіння коня зі всадником, тому для них було дивом, як важкий та великий кінь легко злетів та подався до планети Ог.

- Япа! – крикнув злий Зехстер на жінку. – Ти ж казала, що перемогла його!

- У нього й справді не було пульсу! - виправдовувалася Япа, але Зехстер не повірив її словам.

- Тоді як він звільниів цілий табун коней?! – Япа відкрила рот, але дібрати слів не могла. Розлючений чоловік поглянув вслід коням та прошепотів крізь зуби:

- Спочатку вони образили мою дружину. А зараз вони навіть померти нормально не можуть! Це – війна, mein nicht liebe!(7).