Блюз Каїсси

Турнір проходив у одному з шахових клубів міста. Просто в центрі Нью-Йорку, в одному непримітному для непосвячених провулку, за дверима в чорно-жовту клітинку ховався цілий шаховий світ. Наш із Хельгі та іншими шахістками й шахістами світ.

Я, як заведено, повідомила про участь судді турніру. Містер Олафсон (не той самий Олафсон (3), але вправний міжнародний гросмейстер) блискавично швидко надрукував на клавіатурі ноутбука моє прізвище та побажав удачі на турнірі.

Чекати на удачу довелось недовго. Як мені здавалось.

— Хельгі! Привіт, як ти?

Шахіст стояв над фігурами та жваво щось показував іншим. На моє привітання він не відповів.

—"Логічно, він зараз зайнятий," — подумала я й мовчки підійшла до Хельгі. Але він не закінчував:

— Якби не цей Еванс, я б нормально з дебюту вийшов! Ненавиджу гамбіт Еванса!

На шахівниці була табія (4) гамбіту Еванса. В таборі білих фігур відчувалась напруга, викликана втратою пішака, але білі офіцери ніби були володарями положення чорних фігур.

— Тобто коли проти тебе грають то це погано, а коли ти граєш... — посміхнувся один зі слухачів. Хельгі закотив очі:

— Ну пробач мені! Я не звик, щоб ці слони мені диктували умови!

За певний час почався турнір. Хельгі до початку гри встиг тільки привітатись зі мною та зробити комплімент моєму новому піджаку. І все.

У першому є турі мені дістався суперник, який розіграв проти мене ненависний моєму Хельгі дебют.

— "Халепа", — промайнула в голові та ледь не зірвалась з мого язика думка.

Я не грала проти цього дебюту ніколи. В мене немає уявлення про те. як далі має йти гра за теорією. Я зосередилась, подумки підбадьорила себе фразою "За Каїссу!" та розробила план...

— Стоп, це ж мат! — мимоволі сказав мій суперник, роздивляючись позицію. Його король стояв у оточенні моїх фігур і пішака. Я думала, що просто виграла час, коли напала на білого монарха. Проте виявилось, що я перемогла.

— Дякую за гру, — сказала я та простягнула руку. Суперник потиснув її, ми розставили кожен свої фігури та покинули залу. Я підійшла до судді Олафсона та повідомила результат:

— Двадцята дошка, Блюменфельд перемогла, — і пішла до зали очікування, яку тут замінював коридор. Хельгі запитав мене про результат і, почувши прізвище мого суперника, здивувався:

— Кого, Алекса?!

Хельгі та Алекс, як мені відомо, були друзями. Проте про другого я знаю хіба що ім'я та титул - Алекс є національним майстром, як і Хельгі. Проте, сильнішим з них двох, чомусь, вважався Алекс.

Інші партії промайнули непомітно, і нарешті прийшла церемонія оголошення переможців.

Ані я, ані Хельгі не посіли призових місць. Алекс посів друге місце й отримав срібну медаль та коробку шоколадних цукерок.

Пізніше, коли всі учасники та суддя пішли, нам дозволили на певний час залишитись і пограти.

— Може в шведки? (5) — запропонував Хельгі мені, Алексу та ще одному шахісту, досі мені невідомому.

Ми з Хельгі грали один проти одного чотири партії підряд. Мала кількість часу та невчасні втрати з боку мого сусіда руйнували всі мої плани, я програла перші дві партії. Тому в третій я спробувала зіграти новий дебют.

— Еванс?! — здивувався Хельгі. Він теж не знав досконально які треба робити ходи, це було дуже помітно з його невпевнених рухів та постійних вигуків "ой!".

— Ти ж завжди іспанську грала, ти ж позиційний гравець! — Хельгі дивував мій вибір дебюту. Я мовчала і чинила "не так, як позиційний гравець". Ще й сусід нарешті забрав у суперника так потрібні мені тури!

— Мат! — я ледь не вскочила зі стільця, побачивши безпорадного короля Хельгі. Шахіст, звісно, не радів моїй перемозі - хто б радів?

— Ще одну! — скомандував Хельгі, коли партія сусідів закінчилась в нічию. Аж раптом мені задзвонив телефон.

— Я на хвильку! — сказала я та вийшла в коридор поговорити. Дзвінок був від мами.

— "Хай Каїсса милує!" — зітхнула я та зняла слухавку:

— Привіт, мамо.

— Розо! — цей завжди незадоволений голос належав моєму брату, Майклу.

— Привіт, Майкле, — виправилась я. Якщо переказувати по суті, то Майкл розпитав де я знаходжусь і пригрозив, тобто пообіцяв приїхати та відвезти до стоматолога.

— Ти й так запізнюєшся! — невдоволенню брата не було кінця.

— До зустрічі тоді, бувай, — я зітхнула та пішла попрощатись з командою. Хельгі грав проти незнайомого мені шахіста, Алекс стояв поруч та дивився на партію.

— Бувайте, здається за мною прийшли, — віджартувалась я.

Всі троє шахістів попрощались і я пішла. Біля клубу вже стояв темно-блакитний "Форд" та темно-червоний Майкл.