Блюз Каїсси

Додому я приїхала пізніше, ніж планувала.

— Ого, стільки квітів! — здивувалась мама, побачивши три букети, які я змогла взяти з собою.

— Нарешті твій Хельгі отямився? — посміхнулась мама. Я перевела дихання, аби не злитись (не після такого тріумфу на сцені!), та спокійним тоном відповіла:

— З ним покінчено.

— Чому?

Я розповіла мамі все як було, від першого знайомства до сьогоднішньої зустрічі з Маріанною.

— Я рада що дізналась правду. Гірко, зате це правда. Хельгі на мене байдуже.

— Не засмучуйся, — обійняла мене мама.

— Я не засмучуюсь, — але сльози на моїх щоках казали про інше.

— Я впораюсь, мамо, — спокійним, але більш веселим тоном сказала я мамі.

Я знаю, що робитиму: вивчу гамбіт Еванса та вкраду найцінніше, що є в Хельгі — мрію стати міжнародним майстром!

— Післязавтра лекція з шахів від містера Олафсона. Я піду туди, — сказала я мамі перед сном.

— А Хельгі? — запитала мама так, ніби боялась мене засмутити.

Я лише посміялась:

— Хельгі? Хто такий Хельгі? І чому він може мені перешкоджати розвиватись?

Мама заспокоїлась та пішла спати. Я горда собою одразу солодко заснула...

На лекціях теж було багато людей різних рівнів; можливо був навіть Хельгі, я на це не звернула уваги. Мені був цікавий голос містера Олафсона, який розповідав про особливості гри за гамбіт Еванса.

— Якщо ви той шахіст або шахістка, які люблять самі вести гру, атакувати першими, то "Еванс" це дебют саме для вас! — цю фразу я запам'ятала твердо. Відтепер я змушу супротивників зважати на мене!

— Містере Олафсоне, — після партії, яку містер Олафсон показав як приклад гри, я звернулась до нього з проханням.

— Чиї ще партії Ви вважаєте опірними прикладом гри за гамбіт Еванса?

Раніше я ніяк не проявляла інтересу до шахів з цього боку — грала і все. Тому містер Олафсон спершу здивувався моєму запитанню, але все-таки відповів та навіть дав мені книгу з цього дебюту!

— Як прочитаєш, повернеш, я тобі ще щось підкину, — додав Олафсон.

Я тримала в руках цю книгу з відчуттям, наче це щось святе. Наче море букетів від шанувальників вмістилось в цій маленькій книзі.

— Дякую Вам, містере Олафсоне! — я ледь стрималась, аби не обійняти його.

— Блюменфельд, — посміхнувся суддя та запитав чи братиму я участь в тематичному турнірі. Після лекцій, на кшталт сьогоднішньої, завжди йде бліц-турнір, аби всі присутні закріпили ввчений матеріал.

— Ні, вибачте, я... — я не хотіла брати участі в турнірі, але не хотіла ображати містера Олафсона; не після того, що він щойно зробив.

— Розумію, — сказав Олафсон та, ніяк не засмутившись цьому, оголосив іншим про запис на тематичний турнір.

Я пішла й довгих три місяці не поверталась. Щодня перед роботою я повторювала за шахівницею плани, які проводили свого часу шахові маестро, а ввечері відтворювала цей план проти комп'ютера.

Паралельно, я знайомилась з іншими дебютами. Завдяки зоровій пам'яті, мені було легко згадати перші три-чотири хода з усіх партій, зіграних мною на останньому турнірі: цього було достатньо, аби дізнатись який тоді був дебют і як треба грати за або проти нього. Але найвпертіше я відточувала знання з гамбіту Еванса та чекала слушної миті...

— Сьогодні починається рейтинговий турнір серед національних майстрів, він триватиме десять днів, мені треба перемогти хоча б сім партій, — повідомила я мамі за кілька годин до початку.

— Я в тобі не сумніваюсь, — посміхнулась мені мама. Я обійняла її та побігла на автобусну зупинку.

Національних майстрів було не так уже й багато: лише дванадцять людей з усього міста приєдналось, серед яких жінкою майстром була тільки я. Сьогодні ми грали дві партії, тому в інші дні буде легше грати, бо буде лише одна партія в день.

Першу партію я грала за чорних і програла. Дуже просто: злякалась у непотрібний момент за королеву та, врешт-решт, отримала мат.

Другу партію я зіграла вже в іншому кінці приміщення, за останнім столом. Звідси за третю дошку пересів Хельгі.

—"Спокійно, я це виправлю," — запевнила я себе та з більшою рішучістю сіла за столик. Я розіграла гамбіт Еванса, в точності повторивши ходи за теорією. Юнак, що грав проти мене, розгубився в середині гри, програв королеву аби уникнути мату. На певний час йому вдавалось чинити опір, але я виявилась сильніша.

— Шостий столик, Блюменфельд перемогла, — сказала я до містера Олафсона та пішла додому.

З наступних сімох партій я теж вийшла переможницею. Лише на восьмий день мені не пощастило зіграти проти суперника, агресивність якого нагадувала самого Роберта Фішера (7). Проте, на кожного "Фішера" є та буде своя "Жужа Полгар" (8).

Ця партія закінчилась в нічию. Це означало, що я наступного дня грала на нижчому столику проти того, хто не любить грати проти гамбіту Еванса понад усе.

Хельгі встиг дізнатись від інших гравців, що я вдало граю за цей дебют. Йому випав чорний колір, але він все одно пішов на пасивний захист проти цього гамбіту. Високих балів він не мав, та я не розслаблялась під час нашої партії ні на мить.

Я відчувала, як йому, проактивному шахісту, було незручно весь час захищати свого короля.

— Нічия? — запитав він у мене. В його голосі я почула безнадійність, страх.

— Ніколи, — відказала я тихо, але твердо.

Він понурив погляд та, зробивши два недоцільних ходи королем, здався.

Ледь помітна посмішка на моєму обличчі це нічого у порівнянні з тією радістю та полегшенням, яке я відчула, коли сказала:

— Четвертий столик, Блюменфельд перемогла.

Залишився останній тур. Перемога принесе мені звання міжнародного майстра! Нічия теж допоможе мені, але перемогти все-таки приємніше.

Я прибула трохи раніше через автобус, тому мала час на підготовку до партії. Один з тих учасників, які мені програли, поділився зі мною інформацією щодо мого суперника.

— Блюменфельд? — відволік мене один голос. Це був містер Олафсон. Він сказав, що мого суперника сьогодні не буде.

— Захворів і потрапив до лікарні. Тож, сьогодні тобі "плюсик".

— "Плюсик"? — я не знала, що означає цей термін.

— Якщо гравець не з'явився на партію, хай навіть з поважних причин, то йому ставиться не програш, а "мінус". Якщо його суперник з'явився, то йому зараховується "плюсик", який в кінці, якщо є сенс, зараховується як перемога. У тебе скільки перемог, без "плюсика"?

— Шість перемог та одна нічия, — далі я зрозуміла й без слів Олафсона. "Плюсик" мені додає потрібний сьомий бал.

Посмішка судді лише підтвердила мої здогадки.

— Мої вітання! Тепер ти можеш грати на звання міжнародного майстра! — сказав містер Олафсон та потис мені руку.

— Стривайте, — мені здавалось, що я вже виконала норму.

— Тут така справа, — зітхнув Олафсон,

— Жінкам, аби стати міжнародним майстром "загалом", треба спершу виконати норму міжнародного майстра серед жінок. Ти до сьогодні мала звання національного майстра серед жінок, тому твоєю наступною ціллю є звання міжнародного жіночого майстра. Такі правила.

— "От, чому Хельгі мені піддався! Він знав, що мені на цьому турнірі міжнародним майстром не стати!" — накрила мене злість.

— Але, все одно вітаю тебе з підвищенням, — посміхнувся Олафсон. Злість миттю зникла. Я пообіцяла залишитись на закритті турніру та нагородженні, але, поки всі інші тільки розсаджувались грати, я вийшла подихати свіжим повітрям.

— Національний майстер серед жінок, потім і серед чоловіків. Навіщо так ускладнювати?

Теплий серпневий вітер пролетів поруч та навіяв мені хороші думки:

— Ну й нехай. На кожного "Фішера" є своя "Жужа Полгар".