Це має бути не натяк, мила

У світі, де поверхня не терпить натяків і півтіней нас ніхто не шукає. У світі де кожен дотик до сонця убиває, про свою темряву ти маєш подбати сам.

Найгірше, що можна пережити за таких умов — коли тебе відключає спрага та біль.

Прокидатися серед м’яких тканин, відчувати сперте повітря повне людських запахів — схоже на потрапляння додому з далеких суворих країв.

Я лежу. Я бачу. Я мовчу.

Коли приходить Марно я давно не сплю. Підглядаю за нею крізь повіки, оцінюю її бездоганний вигляд і думаю що мабуть пройшло трішки більше ніж кілька днів. Зрештою, у мене більше не болять очі. Та хто я, щоб не використовувати слабкості мої?

— Марго, можна спитати? — я навіть не подумала привітатись. Не подумала розплющити повіки. Я в темряві, мені добре так.

— Кажи, — чую як вона підходить ближче та сідає поряд. Та не бере у свої руки мої. Це дратує. Я хочу дотиків. Мені бракує її пальців між моїх.

— Я зомліла, чи як?

— Згодувала тобі обезболююче, а ти відрубалась.

— Що ж, буває, — злюся я. — Ми зараз в безпеці?

— Так, Лялю, в безпеці. Під поверхнею.

Її голос сумний і солодко-лагідний, я відчуваю, що її долоня поряд, та не торкається, наче над моєю кистю висить. Жар фізично відчутний від тієї руки. Можливо через те, що я все ще лежу мов труп з заплющеними очима.

— А ти вже помила руки? — вкотре питаюся я, повертаюся до неї трішки обличчям. Вона мовчить. — Дай понюхати.

Мало не спитала, які ті руки на смак. Марго мовчить певний час. Не ворушиться.

— На хіба? — звучить надто підозріло. Тепер розгублена я. Хіба це не був черговий натяк? Хіба це не те у що ми гралися в минулий раз, перекидаючись напівробочими фразами і обмінюючись поглядами, наче кожне слово стосується і не стосується нас?

Я відкриваю очі, ловлю її погляд. Мені потрібно розуміти, що вона розуміє про що зараз “кричу” я крізь притягнуті за вуха слова.

— Хочу знати що ти не вигадуєш і ми дійсно в безпеці… тож дай понюхати руки. Вони б мали пахнути милом, адже так? Ми ж в безпеці.

Той погляд… дуже важкий. Мені заважає. Мені здається він не ковзає, а пронизує й нанизує на голки. Я підтягуюсь у ліжку, сідаю навпроти, отримую її безвільні долоні у свої. Знов заплющую очі.

Запах мила ударяє в ніздрі швидко. І відчутно, як власний видих ковзає її шкірою. Охопити її зап’ястки пальцями надважливо. Надпотрібно. Вивчити кожен сантиметр пальчиків, суглобів, згинів, аж до ліктів, щоб переконатися там немає напруги. Щоб усвідомити, що вона не тремтить, не відштовхує,

дозволяє торкатися і це зводить з розуму так само гостро, як і п'янкий аромат її шкіри. Я наповзаю на неї, тепер вже я тримаю її у своїх руках. Краще б я сиділа в її ногах. Тоді б я виласть дотиками поволі по шкірі, поки б свого не досягла.

— Лялю?

Потрібно відкрити очі. Потрібно усвідомити, що вона ось тут лежить під мною одягнута, а над нею полум'ям застигла я.

— Я, — відгукуюся, наче це була перекличка, і я маю засвідчити, що тут дійсно свідома я. Ловлю її погляд у своїх очах.

— Цей дотик має відбуватися не так, Ляль.

Її долоня вже знайомо лягає на сідницю. Цього разу без кишень і змагань у натяках. Без спотерігачів. Мої ж пальці стискають її одіж. Цього разу не для відштовхнути, нема куди. Я тут на ній…

***

Є речі, які я ніколи не напишу добре. І це про ніжність та кохання. Бо насправді відчути будь що з цього для мене так само хвилююче, як орієнтуватися на дотики в темряві.

Інтимна дія, в якій більше чутливої реальності ніж невідомих.

І у цей раз, коли я звертаюся поглядом у середину себе за пошуком тих основоположних відчуттів, я не віднаходжу свого вічно спраглого монстра. Натомість він сито вуркоче. От от лусне від задоволення. А натомість лишуся я.

Я і ти. Зараз. Коли надміру розбурхане “Хочу” перевалюється зі сторони в сторону, спиняючи дихання і змушуючи серце спазматично стискатися від надмірного, надто природного дотику.

Кінець. Щойно був фінал.

____

*Скрубери - Системи мокрого очищення для нейтралізації кислотних і лужних газів.

**Зворотний осмос – процес очищення води, при якому вода проходить через напівпроникну мембрану, яка дозволяє пропускати тільки молекули води, а більшість забруднюючих речовин (солі, органічні сполуки, бактерії, віруси) затримуються і залишаються з одного боку мембрани.

24.02.2025