ЛЮБОВ БЕЗ СЛІВ

ЛЮБОВ БЕЗ СЛІВ

Він ішов похмурою порою,

Не знаходив сенсу в слові Бога,

Світ здавався сірою стіною,

Все здавалось проти — не за нього.

Та вона, мов тиша серед зливи,

Знала весь керунок його доріг.

В кожнім слові вогник та мотиви

Не важливі, бо глузд все переміг.

Не кричала, не тягла за руку,

Лиш дивилась наче у майбутнє.

І з очей її палала мука,

Бо в очах жило усе присутнє.

Він стояв, як той, що знову чує,

І відчув: не треба бути милим.

Віра завжди є і їм дарує

Справжній зміст з бентежним диким стилем.

Ніби світло змішане із кров'ю,

Він обрав собі звичайну долю,

Що без слів сказала все любов'ю,

І забрала душу у неволю.

Мирослав Манюк

20.04.2025