Глава 3 (20 жовтня): Знайомство з смт. Талалаївка, гречка по-палестинськи та Комсомол
Як би весело не було вчора, але приходить Сьогодні і шепоче тобі на вухо, що в гостях добре але пора їбашити (у Сьогодні завжди було поганенько з народною мудрістю). Настав час першого виїзду. Проте навіть з великого міста не завжди можна без проблем дістатися потрібного пункту. Надто багато підводних каменів: час незручний, місць немає, пересадок багато etc. На допомогу знову приходить автостоп.
Цього разу я проїхав половину шляху на маршрутці та вийшов на якійсь рандомній зупинці біля траси, після чого одразу пощастило зловити попутку. Розговорилися з драйвером. Він спитав, звідки я, отримав у відповідь напівправду, що з Кіровоградщини. Людина-водій зізнався, що спочатку не хотів зупинятися, але потім зрозумів (хз як), що я здалеку, тому вирішив підкинути. Знав би він, з яких далеких і небезпечних єбєнєй я насправді, чую, хрін би зупинився.
Коли ми доїхали до смт. Талалаївка, водій нагородив мене первинною інструкцією про те, що тут взагалі де. Напевне, це зіграло мені на руку, адже перший день у плані продажів вийшов непоганим.
Але не будемо про це, будемо про інше. Отже, Талалаївка – селище контрастів. Тут тобі гужовий транспорт, припаркований на площі; тут тобі непропорційно велетенська школа з горами роверів біля входу; тут тобі практично відсутня автостанція, але тут тобі у розкладі цієї самої автостанції такі маршрути, як Талалаївка-Харків, Талалаївка-Чернігів і Талалаївка-Київ. До слова, виявилось, що останній, необхідний мені, цього дня не ходить. Я, звісно, засмутився, бо лишатися на ночівлю тут не входило в мої плани. Але зайшовши до будівлі залізничного вокзалу і трохи приречено зиркнувши на розклад, я з радістю виявив, що через 5 хвилин (!) буде електричка до Прилук. Правда, з пересадкою. Але мене це вже не хвилювало.
У результаті їхав я довго, холодно, проте дешево. А після пересадки у місті Бахмач на пряму електричку до Прилук через одну зупинку помітив, що залишився у потязі сам! Ну може й не у цілому потязі, але принаймні у моєму і сусідніх вагонах нікого не було. Незвичне відчуття, якщо чесно. Відчуття відчуженості та трошечки стиснутого очка людини, яка звикла бути в оточенні соціуму і не звикла подорожувати сама незнайомими місцями. На щастя, через кілька зупинок люди почали заходити до вагону, тому напруга знизилась.
По якійсь годині нічного пензлювання, я все-таки доїхав. Доїхав і одразу потрапив на вечерю, яка складалася з прикольно оформленої гречки по-палестинськи з котлетами. Вона називається так, бо у шеф-кухаря в кучеряві студентські роки було поганяло Палестина. Звідси можна зробити висновок, що повторити цю страву більше ні в кого не вийде, навіть із рецептом.
А ще у квартирі був присутній цікавий персонаж – Комсомол. Друг друзів. Не буду заглиблюватися в описи, скажу лише, що у свої ~27 він бачив багато, побував усюди, відмовився від алкоголю, нікотину та вульгарщини на користь канабіса й просвітлення.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!