Дім

Безбожні землі і людей вкриває білий сніг,

Ніби ховає їх від сорому і горя,

Тут так давно не чутно дзвін колоколів,

Мабуть їх памʼятають лиш старі колонії.

І сяйво місячне вночі

Не заглядає у забиті вікна,

Темно і в світі, і в душі,

Люди сидять в домівках, як у клітках.

Ти грієш знову руки у печі,

Я запиваю нікотин вином , ковтаю мовчки,

Під світлом вже сутулої свічі ,

Я на твоїх німих губах читаю знову строчки.

Всю ніч пливуть човни по річці Стікс,

А ти рахуєш їх, як пелюстки півоній,

Мабуть не глибшає ріка від сліз,

Як і не більшає від трупів територій.

Чужа оселя, дім, нова глава, новела,

Сторінки пахнуть так, немов надія є,

І все своє минуле ти вже стерла,

А новий день не настає.

Суцільна ніч, і сніг… і все завмерло-

І ти нарешті падаєш в глибокий зимній сон,

Тоді тобі насниться дім і синє небо,

І рідні, що в розлуці,за одним столом.

Тобі насниться той хребет не гір карпатських,

Не теплий бриз південних берегів,

А землі, що укриті замість снігу в сажі,

Де тільки спогади поховані твої.