Моєму місту

Коли стало у моді страждання?

Не просихаючі та почервонівші очі?

Вистрибуюче сердце з грудей, закутане тупим болем?

Моє любе місто - палаюче під лихим вогнем, нещадними ворожими пострілами - на вік залишиться у серці тим самим квітучим.

Але сердце буде боліти, бачивши страждання, біль та кров.

Твої парки знову розквітнуть по весні, огорнутся в несамовиту красу кольорів. В них будуть ходити люди, сміятися діти, а ти будеш чарувати своїм чистим небом.

Твої дороги заповняться машинами, які квапливо мчать по справах, а ти будеш оберігати їх шлях, бо це твої люди.

Твій незламний дух, що у кожному містянину, не дасть грізним ворогам тебе захопити.

Ти вистоїш, як камінь, надихаючи інших. Твоє небо знову стане чистим як тобі, на якому малюватимуть малюнки літаючі літаки.

Ти надихаєш, моє любе місто, бо в тобі я відчуваю частинку себе.