ПРАХ ЧОРНОБИЛЯ

ПРАХ ЧОРНОБИЛЯ

У безодню кинув вітер прах,

І здригнулась від біди земля.

Не забути вибуху у снах,

Що розвіяв крихти на поля.

Страх врізався в серце поколінь,

І постало місто без людей.

Там життя спинилося як тінь,

Став Чорнобиль наче як музей.

Страхом атом спалює чуття,

І лишає попіл на руках.

Так ось поміж тишею буття

У безодню кинув вітер прах.

Так постійно всі роки підряд

Нам природа хоче помогти.

Тільки де людина, там і чад,

Рани, біль і спалені мости.

Нам Чорнобиль згадує про те,

Що ми пил, ніщо у світі цім.

Хто зруйнує — втратить, не знайде

Свій останній, найдорожчий дім.

Мирослав Манюк

26.04.2025