Йцукенгшщзхї

Вони лежали і дивились телевізор. Все було чудово, доки не почалися новини. Показали його фото на пів екрану, диктор, у безпеці студії, зробив занепокоєне обличчя і заторохкотів.

Він відчув як поруч напружилося її тіло і приготувався схопити, коли кинеться до дверей. Натомість, за декілька хвилин вона спитала:

– Ти вб'єш мене?

Фото у новинах було старе, там де він забув витягнути комірець сорочки з-під светра, наче селюк якийсь. Це його розізлило.

– Що? Господи, як ти можеш таке питати?!

Вона помовчала трохи, потім:

– Якщо вб'єш, то вбий краще вранці. Або... – осяяла її блискуча думка, – ... або уві сні.

Він схопився за голову:

– Що ти верзеш!

– У мене були пігулки мамині, могла б наковтатися і тобі навіть не довелося б... Але я продала їх Сєрому з третього під'їзду, він ще й досі половину грошей...

Він вже не слухав. Виліз з-під покривала, сором'язливо натягнув труси і зі штанами в руках вискочив на кухню.

На кухні зайнятися не було чим, тому він просто сидів з розумним виглядом. Думати теж не було про що. Навіть забув, що вона могла скористатися телефоном.

Незабаром вона також вийшла на кухню, сіла поруч. Він насупився, чекаючи дурних запитань, але вона мовчала. Кидала на нього нерішучі погляди, наче мале дівча. Ще й ця стара футболка у плямах.

Так вони просиділи ледве не годину.