Йцукенгшщзхї

"Шоста ранку" це назва сонати для чайника, у до мінор. Маестро на плиті вивчив партитуру настільки досконало, що ще жодного разу не зіграв однієї ноти двічі. Хоча інколи таки майже — майже! — повторюється. Певно, щоб подражнити мене. Кожного разу, коли трапляється це майже, я підводжуся — табурет від хвилювання аж падає навзнаки, — готовий схопити виконавця за руку, але той вправно перестрибує у паралельну тональність, де його вже не дістати. Ще й починає самовдоволено насвистувати звідти.

Допомагаю табуретові стати на ноги. Нічого, заспокоюю старого, одного дня ми таки зловимо покидька на гарячому. Але з кожним роком все менше і менше в це вірю. Віртуозність чайника зростає, тоді як табурет цілими днями хитається, п'яний. Користі з нього... Мені потрібні надійніші спільники.

Решта кухні лише байдуже споглядає протистояння. Інколи навіть здається, що вони всі потай підтримують негідника. Наприклад, у сьогоднішній імпровізації присутній був дзвін, який, я впевнений, чув раніше від ложок. Слід було записати тоді, але олівець під руку не трапився, та й не вірив я...