Йцукенгшщзхї

"... an island far away to the West and South. It is not down in any map; true places never are."

H. M.

Дияволи прийшли за часів мого батька. Коли я був хлопчам, їхні кораблі зупинялися лише для того, аби поповнити запаси. Дід, який бачив перший корабель, казав, що чужинці викрадають найсильніших юнаків і найвродливіших дівчат, але зараз я розумію, що він лише намагався в такий спосіб вберегти народ. Даремно. Краще казати правду...

З часом кораблі стали затримуватись довше, привозили чарівні інструменти та дорогоцінності для обміну. Багато чоловіків тоді вже у відкриту йшли за прибульцями до їхніх світів. І що ще гірше — багато хто повертався. Коштовності, які вони привозили з собою, оповіді дивовижних мандрів, ліки, які загоювали смертельні рани, — все це забезпечило їм шану серед людей. І владу.

Ще до того, як збідніти, дід забрав родину якнайдалі від кораблів. Спочатку до нас продовжували приходити за порадами, за справедливістю, за ліками. Але дияволи принесли також і брехливі знання, які замінили мудрість, закони, які замінили правду, шарлатанські засоби, які лікували тіло, але залишали душу гнити живцем. І зрештою наша родина перетворилась на жебраків і вигнанців на власній землі.

Марно пояснювати, що кораблі несуть тільки зубожіння і смерть. Дід володів другим зором, так само і я, але більшість бачить лише очима. Що дияволи вміли, то це наводити оману. Навіть на самих себе. Дід ненавидів їх, тому вважав, що і вони ненавидять нас. Тепер я знаю, що це не так. Вони не могли дати ради самим собі, і нищили всіх і все, до чого торкалися. Навіть те, що любили.

Минуло вже вісім років відтоді, як бачили останній корабель. Я мав би відчувати полегшення. Люди знову звертаються до мене по допомогу, моя родина незабаром знову буде заможною, діти моїх онуків знову будуть королями. І все одно відчуваю дивний жаль.

Мого молодшого сина забрали дияволи. Тільки за це я мав би бажати їм смерті, але натомість... Вони були сміливими. Жадібними, незграбними — так, але й сміливими, цього в них не відібрати. Тільки сміливець може так наосліп пхати свою голову куди заманеться. Яка доля спіткала їх, яке чудовисько пожерло цих ненаситних? Інколи я майже шкодую, що й сам не зійшов на один з кораблів і не подивився куди він може мене занести.