Всесвіт на двох

Ти знаєш... А я, мабуть, хвора на тебе…

Та всім це відомо, й тобі зокрема.

Бо ти мені - Сонце, бо ти мені - небо,

Ти - світло надії, коли пітьма…

А там, на просторах матерії світу,

де холод і ніч ніби щось одне,

там знають, коли перестануть горіти

зірки всі... І нас це не омине.

Й коли вже почнеться отой світанок,

де Сонце не схоче іти на схід -

то буде останній на світі ранок

планети людей-гірських порід.

А я буду знати... Лиш я буду знати,

що простір безсилий над Сонцем моїм...

Кінець - це нової епохи початок.

Збудуємо Всесвіт за планом своїм?