Записки з Людятника

Літаючи безтілесними духами поміж людей, вони не могли собі відмовити в задоволенні деяких жартів. От і нині, розклавши понад хмарою промінь сонця крізь атмосферну призму на яскраві кулі кольорів веселки, ці безтілесні спостерігали за тим, як деякі люди в захваті фотографували це явище природи, а інші хрестилися, або ж читали молитви.

— Бородатого Діда в хмарах не існу-у-ує, — прокричав у спину живим людям молодший дух.

— Авжеж. Хто тоді нас ото тролить звідти? — посміхнувся інший, старший з тих двох сутностей.

— От тільки не варто це сприймати за натяк якими треба бути. То просто фотоефект. Не більше. До речі нами ж і вчинений.

— Цей фотоефект, так склалося, спостерігають зовсім різні люди в різних місцях. Хтось навіть встиг сфоткати. Не намагайтеся заперечувати реальність — Він Існує! — урочисто декламував старший.

— От не кажіть, що з вашими поглядами на жіночу красу "всьо". Не вірю! Іванко якого я знаю втратив життя, а не честь...

— Світ не обмежений суто жіночою красою, як виявляється, — розреготався старший та тицяючи пальцем догори продовжив серйозним тоном, — Може честь саме там і розміщується.

— Най люди бачили та фоткали небо через атмосферну призму, що розкладала світло на палітру кольорів, але це не ознака райдужного, як в них прийнято інтерпретувати цю палітру, чи то взагалі — божественного.

— Отак ось і всі "вумні" люди вторять за вченими їхні ото незрозумілі слова. Ви ще Дисперсію згадайте. Таке ж саме незрозуміле явище, як і отой Дід на Хмарі. А виявляється, що вчені лише своїми словами кажуть про Того, Кого Не Можна Називати Його Ім'ям.

Запанувала тиша, люди довкола не помічаючи безтілесних обговорювали побачене, висуваючи найрізноманітніші припущення природи того атмосферного явища.

Молодший дух задумливо продовжив діалог:

— Виношую думку про багатовимірність. Там йой як все складно. А за справедливого, чи то доброго, чи то злого, чи то жорстокого дідуся просто забудь. Хіба що, захочеться побурчати за неіснуючим минулим.

Старший знову розреготався:

— А хто вкладає у ваш мозок нісенітницю — йой, геніальні думки про багатовимірність? Невже ви самі Творите? То значить Дід не на Хмарі, а десь поруч, у вашій голові?

— Мої думи вкладає мені в голову мавпоїдне Его мене. Тож суто мій косяк — людянський.

— Так ото ж і кажуть: "Він створив мавпу, йой — людину по образу і подобі Своєму". Тому і у Вас є здатність щось створювати, уподібнюючись Йому.

— До речі, звідки у світі ота "геронтолюбія? Як Всевишній — так старий дід. Як персонаж, що робить подарунки — так старий дід. Як святий Миколай — так старий дід. Хоча той панич ще замолоду подарунки робив дітям. І ні артрит, ні паркінсон, ні, — в цю мить дух затнувся, — Забув, як те слово називають, коли забуваєш слово — не турбують. Це ж трешак. Ніт, щоб то була молода жагуча жіночка готова до оплодотворіння. Земля плодить, самки плодять, жінки народжують. Що не так з цим світоуявленням?

— А цей наш діалог, до речі, теж увійде до Вашої книги?

— Я лиш людянин. Не більше, — дивлячись на людян поглядом "на дві тисячі ярдів", продовжував молодий дух, — Так, теж думаю про Людятник.

— Отож бо, — радісно підстрибнув старий дух, — Якщо б молодик, або, не дай б-же молодиця одарювали б діточок подарунками, то там готова стаття за розбещення малолітніх, одразу закриють. А на Дідка хто ж подумає? Він же добрий — з благих намірів. М — Маскування.

Знову запанувала тиша. Небесне явище почало розсіюватися, люди розходилися, іноді кидаючи свій погляд в небо. Молодий дух мовчав, дивлячись на те все дійство.

Старий задумливо завершив:

— Авжеж. Лиш людянин — який Мріяв Знищити Світ...