Записки з Людятника

О, Велична Богиня покірності, стільки ж ти нам принесла спокою. Твій немислимий потенціал не має меж. Твоя влада покриває усі мої можливості та збочені забаганки Здатність закрити пельку кожній потворі, яка насмілилася підняти свої очі.

— Мовчи, покірний! Я твій власник. Моя Богиня Цензу має владу над твоїми словами.

Жоден, хто має голос не здатен проронити й звуку.

(Ну, якщо вже бути відвертим, то може і намагаються, а іноді й дуже часто — самі ж знаєте, хтось, щось, десь та дзявкне не в угоду Величності Моєго Его. Але моя Богиня Слова — Свята Цензура, легко дозволяє заткнути їм підпатякало)

Ave мені! Цензура в моїх руках. Владарюю як схочу.

З розвитком нинішніх технологій, обсяги інформації множаться як на дріжж... — множаться як пліснява. Так, так — саме та чорна пліснява, яка вкриває будь-яку поверхню в сприйнятливому середовищі. Бридка субстанція — бр-р. Але разом з тим і множаться можливості Всесвіту Цензури. Її виміри сягають нових розмірностей. Вже зовсім скоро, ви не встигнете й подумати крамолу, як Свята Цензура випалюватиме її з ірраціонального сплетіння ваших нейронів.

Жодного бунтівного імпульсу — лиш щастя й благість. І все завдяки лише одній Богині.

— Хей, ви — Плебеї! Не тому Богу молитесь! За ним немає Влади! Ваш Бог слабкий і кволий! Моя Богиня вб'є Його.

Прекрасна, ніжна Ти красуня, схиляюсь я перед Тобою. Лиш дай мені свої Ти сили і я цей світ переверну без жезла Архімеда.

Цензура може все. Душити, різати, вбивати — ось твоя кнопка адміна, Щасливцю. Сонечко тобі всміхається, люди поступаються (ну не те що люди, так собі — істоти, адже адмінка в тебе, а не в них).

— Туніку поправте! І лавра листочки! Кнопка адміна дала мені владу на ценз!

Тож, бійтеся мене нещасні. В мою угоду пісні свої волайте, щоб не прибрав я ваші всі блага. Богиня Цензури в моїй длані Господній.

(Ну це так, образно. Знаєте — долонька, длань. А слово "Господня" додає ваги — Моє славне Его треба викохувати й заколисувати.)