Ріка життя

Мрія була у Чара, потрапити до світу богів та отримати знання, силу, світобачення, якими ті володіють. Довго практикувався Чар, у багатьох відаючих чаклунів навчався. Тож бо осягнув мудрість немаленьку, тяму мав у багатьох питаннях земних та деяких небесних.

− Немає мені більше чому вчити тебе, перевершив мене у вмінні й майстерності ти, − вклонявся наступний вчитель Чару і прощався із ним.

Не лишилося на планеті того, у кого він міг чомусь навчитися. Від народження Чару було сто п'ятдесят років, а прожити планував він ще більше. Опанував уміння живлення тіла свого, володів навичками ядерного синтезу власних клітин.

По зовнішності, ніхто йому більше тридцяти п’яти не давав, однак він сам вважав, що виглядає молодше. Зрештою, що толку землю топтати вічно, коли нецікаво посеред людей, нудно. Захотів він товариства Богів. Вирішив, що виріс із цієї планети, і прийшов час далі рухатися. От тільки хто вкаже шлях? Де той напрямок, у якому вимір Богів причаївся?

Палив Чародійник кострища ритуальні, кидав у вогнище пахкі трави. До Богів звертався, пропонував себе в учні. Про намір свій стати Богом сповідував.

Почули його звернення на небесах, присутністю духа свого Землю осяяли. Отримав Чар відповідь: «Мовляв, так і так: твій шлях на Землі ще не завершено. Є чому і там, де ти є, повчитися». Запропонували відмовитися від вічного життя, дозволити тілу стліти, а Душі гайнути у наступне переродження. У новому житті нове навчання на нього чекатиме, та усі здобуті знання і вміння, як і все це життя, забудуться. Окремо підкреслили, що сили духовні буде зв’язано.

Чи готовий Чар до отримання божественних знань, буде видно після закінчення того життя.

Зникла присутність Богів. Лишився Чар сам на сам з відповіддю їхньою.

Розгнівався відмові, бо інакше як за вичепурену відмову не сприймав сказане. Від люті його земля затряслася, по всій планеті виверження вулканів, землетруси, небо почорніло кіптявою вкрите.

Опанував чародійник гнів свій, загнав пристрасть у береги. Припинилися катаклізми.

− Скільки сили даремно витрачено! − жалкував Чар, − вона мені ще знадобиться. Не пройде і сотні років, як я сам накопичу потрібного ресурсу і без вашого запрошення потраплю куди захочу.